Серед місцевих редакцій України, що їм Тернопільський прес-клуб допомагав останнім часом створювати чи осучаснювати сайти, є такі, причетністю до підтримки яких ми щиро пишаємося. Серед таких – і редакція газети «Ворскла» з Великої Писарівки на Сумщині, якій незабаром виповниться 93 роки. Велика Писарівка знаходиться усього за кілька кілометрів від кордону з ворожою Росією, тож однією з перших прийняла на себе удар російських агресорів, опинилася на деякий час в тилу у ворога, у так званій сірій зоні, без сполучення і фактично без зв’язку з рештою території нашої держави. При цьому ворог у прикордонні масовано транслював свою пропагандистську брехню про те, що Київ вже захоплено, а незалежної України немає. В таких умовах багаторічний редактор «Ворскли» Олексій Пасюга і прийняв рішення, яке могло йому вартувати навіть життя – продовжувати розповідати людям правду (інше таке він прийняв тоді, коли його і обіцянками «золотих гір», і погрозами схиляли до роботи на росіян).
Друкувати та розповсюджувати повноцінне видання відразу після початку війни жодної можливості не було, тож редакція вже в березні почала випускати бойові листки у форматі А4 з логотипом газети та гаслом «З Україною в серці!». Розповсюджували їх і самі працівники редакції, і волонтери, і старости та активісти громади, небайдужі люди навіть множили на ксероксі і роздавали, кому могли. Для місцевих жителів ті міні-газети справді стали рятівним вікном у реальний світ, живильним ковтком віри і надії. А вже в квітні 2022-го, якраз до Великодня, «Ворскла» знову вийшла у своєму звичному форматі. З тих пір, не зважаючи на економічні та усі інші труднощі і проблеми, невеличка команда редакції під керівництвом Олексія Пасюги продовжує робити усе, щоб газета виходила і доходила до людей. Більше того – вони успішно освоюють інтернет-простір і почали вчитися обходитись без нікудишньої доставки «Укрпошти». Про це та інше – у розмові з редактором «Ворскли» далі.
– Пане Олексію, яка ситуація з газетою зараз? Як часто і яким накладом виходите?
– Зараз ми тижневик на 8 шпальтах. А до війни виходили двічі на тиждень (4+4 або 4+8 сторінок). Зазначу, що у формат тижневика вимушені були перейти через постійну невчасну доставку газети «Укрпоштою». Наклад – 2100. Але якщо раніше, у 1-му півріччі, у нас було приблизно 1850 передплати, а 200-300 примірників продавали вроздріб, то тепер більше продаємо вроздріб в торговельній мережі. І передплата впала знову ж таки через те, що не виконує свої обов’язки «Укрпошта» – газету доставляють надто пізно, чи раз на місяць, а іноді взагалі не привозять, тож люди постійно скаржаться і відмовляються передплачувати. В ті села, де це можливо і де є торгові точки, ми доставляємо самі, передаємо соціальними автобусами громади чи іншим способом, і люди купують там на місці. Звісно, що передплата – краще, але бодай таким чином зберегли тираж. До речі, є і такі ситуації, що людей в селах немає, бо багато дуже повиїжджало, а газета туди продовжує надходити.
– Знаю, що приміщення вашої редакції постраждало від обстрілу. Чи вдалося його відремонтувати?
– Ще під час першої хвилі сильних обстрілів минулого року у Великій Писарівці було зруйновано чи пошкоджено багато будинків, постраждав і наш редакційний – зірвало шифер з даху дах, вибило й поламало вікна, вийшла з ладу система опалення. Однак нам ще пощастило, бо руйнування були не критичні, і зачепило лише частину приміщення. Тож до цієї зими змогли все відремонтувати і працюємо в рідних стінах. За допомогу в цьому дуже вдячні НСЖУ.
– Колектив на місці чи роз’їхався? Адже небезпека на Сумщині знову зросла…
– Зараз я в редакції один, допомагає дружина. Раніше вона працювала на митному посту, але там роботи вже давно немає, а комп’ютер вона знає добре, навчилася верстати, тож тепер працюємо удвох. А мої дівчата-журналістки лише тимчасово відсутні через складні обставини, але для газети пишуть, і пишуть багато. Сам же я постійно залишався на місці. Окрім випуску газети при редакції був створений гуманітарний штаб, стала вона і своєрідним інформаційним штабом – поки все більш-менш не налагодилось, люди постійно приходили про щось дізнатися чи запитати, що робити, як діяти, і тоді я зрозумів, наскільки нам довіряють, і яка це відповідальність цю довіру виправдовувати.
Траплялося, що не було ні електрики, ні інтернету, але в нас, завдяки розташуванню на місцевості, в одному місці під дахом завжди добре ловить мобільний зв’язок, і це був справжній порятунок для отримання інформації. Зараз із зв’язком усе більш-менш нормально хоча перебої, звичайно, трапляються. Зруйновано наш РЕМ – спочатку влучили в один трансформатор, потім в інший – то лише завдяки надзвичайній професійності наших майстрів якось вдалося зберегти постачання електроенергії, і ми її маємо. Але що буде восени, якщо ворог знову почне прицільно бити по енергетичній інфраструктурі, невідомо…
– Чи маєте якусь допомогу, адже це непроста справа – випускати газету у такий важкий час із прикордоння з ворогом?
– Як уже згадував, дуже допомогла коштами Національна спілка журналістів. А потім вони порекомендували нас Інституту регіональної преси та інформації, який співпрацює з швейцарською організацією Foundation Hirondelle – звели з потрібними людьми у потрібний момент, як то кажуть. Зараз вони нас курують, виділили кошти на деяку необхідну техніку, а також на покриття друку та деяких інших потреб. Вдячні і «Академії української преси», а тепер ось і Тернопільському прес-клубу за сайт. Також хочу відзначити постійне розуміння і підтримку з боку керівників Великописарівської громади Людмили Бірюкової та Кириківської Павла Гученка, це для нас дуже важливо.
– Дізналася, що голови ваших громад, через систематично незадовільну роботу «Укрпошти», порушували питання про організацію власної служби доставки газети. Чи справді робиться вже щось в цьому плані, чи це питання післявоєнної перспективи?
– Ні-ні, питання не відкладали, і якщо все у нас вийде, то після Нового року вже будемо доставляти газету самі. Але там є певні законодавчі особливості – така доставка не може бути селищною, то, швидше за все, вона все-таки буде редакційною. Але здійснюватися за сприяння селищної ради, за участі представників на місцях – тих самих старост, працівників старостату – на волонтерських засадах. І люди завжди зможуть прийти до старостату, і там передплатити чи отримати свою газету. Це буде вирішенням проблеми, бо пересувне відділення «Укрпошти» буває в селі раз на тиждень в кращому випадку 20 хвилин. Та й вони не розвозять газети по домівках, як це раніше робили листоноші, а залишають в якійсь одній точці – чи в магазині, чи й просто на автобусній зупинці. Тож наш варіант буде надійнішим і оперативнішим, до того ж буде зекономлено чималі кошти, які платимо «Укрпошті».
На жаль, державі і далі байдуже, хоч цю проблему редактори газет України піднімали вже багато разів, а інформаційна політика напряму пов’язана з безпекою. І недарма росіяни, коли заходять на наші території, відразу намагаються зробити все, щоб випускати свої пропагандистські газети під логотипами наших, які люди добре знають і яким довіряють.
– Розкажіть трошки про ваш новий сайт, до створення якого була рада докластися і наша команда. Чи була у вас інтернет-версія газети раніше?
– Колись сайт у нас уже був, але на аматорських, можна сказати, засадах. Вів його мій друг, поки йому не набридло, і так сталося, що зникли паролі і доступи, тож сайту не стало. Ну і, чесно кажучи, раніше я вважав його конкурентом газети і завжди побоювався, що він забиратиме у неї читацьку аудиторію. Аж поки не зрозумів, що у друкованого видання і сайту насправді різні читачі. А ще зрозумів, що це додатковий дієвий ресурс, і що якщо немає сайту, то фактично неможливо, наприклад, налагодити співпрацю з грантодавцями. До цього я вже рік намагався створити сайт , але все щось не складалося. В агенції АБО, до якої зверталися з цього приводу, нами не зацікавились, за свій рахунок я не ризикнув відкривати, бо ж потрібно не просто запустити, а ще й мати постійну і надійну технічну підтримку. Тепер у нас така є, нас веде грамотний фахівець, який завжди на зв’язку, завжди розуміє і оперативно надає допомогу. На жаль, виникла проблема з пошуковиком – чомусь при пошуку сайту люди часто натрапляють на старий і давно недіючий. Але процес вже почали налагоджувати, тож впевнений, що найближчим часом вона вирішиться.
Наш новий сайт називається Ворскла1930 (це рік заснування газети) – https://vorskla1930.com.ua/ . Наповнюємо його від березня. Кількість переглядів поступово зростає. Буває і 600-700, і 1500, і 2000 – залежно від матеріалу. Хоча поки що це не головне для нас. А головне, що тепер ми можемо дати посилання на свій сайт усім, кому це потрібно. Викладаємо на сайт газетні статті ( вже після виходу газети), і додаємо інформацію, яка призначена вже саме для сайту. Окрему людину, яка б ним займалася, найняти поки можливості немає. Але зрозуміло, що будемо про це думати, і всіляко розвивати сайт. Я вірю, що друковані видання будуть існувати ще дуже довго. Але сайт – це нові перспективи, тож будемо розвиватися у двох паралельних, взаємодоповнюючих версіях, друкованій і цифровій. І я вже переконався, що якщо у редакції є і газета, і сайт, то видання сприймають зовсім по-іншому. Ще у нас є досить потужна група у «Фейсбуці», яку я зараз намагаюся «перетягнути» на сайт – до коротких повідомлень даю посилання і додаю, що детальніше читайте на сайті газети, так само роблю і у «Телеграмі».
Щодо реклами на сайті, то хвалитися якимись успіхами ще зарано. Однак він вже допомагає заробляти додаткові кошти у такий спосіб – коли хтось дає рекламу в газету, то ми пропонуємо за додаткові 200-300-400 гривень розмістити її паралельно і на сайті, і це майже завжди спрацьовує. За рахунок цього у нас десь у півтора рази збільшився дохід від місцевої реклами, навіть від елементарних оголошень «продам телевізор» чи «куплю корову». Хай цей дохід і значно менший за довоєнний, але це все одно дуже суттєва підтримка зараз.
Розмовляла Світлана Мичко
На головному фото – Олексій Пасюга з колективом; на інших – під час проведення акцій в підтримку ЗСУ та в підтримку передплати газети з двома її колишніми редакторами
Фото з особистого архіву Олексія Пасюги
