Отримання публічної інформації та робота з нею є важливою складовою журналістської діяльності. Сьогодні медіаюрист Ігор ФЕДОРЕНКО пояснює важливі нюанси проблеми, яка виникає при цьому у медійників.
– Коли отримую від журналістів скарги на те, що розпорядники публічної інформації відмовляють у задоволенні запитів на доступ до неї, часто стає очевидним відсутність у багатьох розуміння, що саме є «публічною інформацією» згідно чинного законодавства. Із запитів складається враження, що журналістам і активістам ГО важко зрозуміти нескладне правило, що «публічна інформація» – це певний носій, переважно документ, який містить вже створену інформацію.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Тому не є запитом на доступ до публічної інформації звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов’язаний нею володіти. Таким чином все, що може бути запитано, повинно бути вже створеним і знаходитися у розпорядника.
Також нерідко є проблемою непідготовленість до самого запиту. Запитувачі не переймаються тим, що не уявляють, в яких документах і чи взагалі повинна запитана інформація бути у розпорядника. Намагаючись отримати «публічну інформацію», яка є суспільно важливою, запитувач також часто не завдає собі клопоту обгрунтувати, в чому саме полягає суспільний інтерес до цієї інформації. Але ж вона не стає публічною і суспільно важливою тільки тому, що її так назвали – вона дійсно повинна бути такою. Ще запитувачі дозволяють собі скорочувати в запитах назви та вживати неофіційні назви і «терміни». Не варто цього робити, бо це створює негативне враження від запиту та відповідне ставлення до запитувача.
Найчастіше хибними у запиті про доступ до публічної інформації є прохання надати:
– коментар;
– відповідь на запитання;
– роз’яснення.
Перелічене не має нічого спільного з публічною інформацією. І завжди варто пам’ятати, що правильно сформульований запит про доступ до публічної інформації є важливою запорукою її отримання.