Такий висновок зробили експерти Інституту демократії імені Пилипа Орлика за результатами свого незалежного моніторингу, проведеного з 26 лютого по 14 березня у 8 областях: Чернівецькій, Львівській, Житомирській, Сумській, Полтавській, Одеській, Донецькій та Дніпропетровській. Досліджувалося тематичне наповнення видань, походження та тональність текстів, наявність фейків та проросійських меседжів ( при відсутності друкованих версій газет аналізувалися pdf-версії, публікації на офіційних сайтах, Фейсбук-сторінках та Телеграм-каналах. Далі – короткі витримки із підсумкового звіту за результатами моніторингу, повністю який можна прочитати за посиланням https://idpo.org.ua/reports/4570-regionalni-media-ukra%d1%97ni-u-protistoyanni-z-povnomasshtabnoyu-rosijskoyu-agresiyeyu.html.
«Незважаючи на складні умови, журналісти більшості видань продовжили працювати. Особливо це стосується інтернет-журналістів, які в деяких регіонах навіть збільшили кількість повідомлень на стрічці, щоб читачі отримували якомога повну картину подій. Газетярі лише частково припинили роботу, більшість продовжила інформувати своїх читачів через соціальні мережі або ж через власні сайти.
До війни експерти ІДПО постійно говорили про цілий букет проблем, характерних для регіональних ЗМІ України. Здавалося, що ці проблеми просто неможливо вирішити, адже були лише одиничні випадки видань, які обходилися без «джинси», не вступали у війну компроматів поміж місцевими політиками та чиновниками, не поширювали неналежно маркованої реклами, в тому числі сумнівного змісту. При цьому частина видань вдавалася і до поширення проросійських наративів: свідомо або ж через нерозуміння професійних стандартів.
Проте 24 лютого змінило ситуацію кардинально. Регіональні газети та сайти України в цілому стали надійними джерелами інформації для своїх громад, допомагаючи своїм читачам скласти якомога повнішу картину подій в регіоні, країні та світі. У багатьох регіонах джинса зникла взагалі. Інформаційна колотнеча місцевих еліт була припинена, увага місцевих журналістів була зосереджена на офіційних джерелах, інформаційній допомозі ЗСУ, теробороні, волонтерам, переселенцям. А тексти про роботу місцевого бізнесу, супермаркетів, банків подавалася не з позицій просування тих або інших торгівельних марок, а з врахуванням суспільного інтересу. Писали про те, як підприємці допомагають Україні, в якому режимі працюють магазини тощо.
На російськомовних сайтах Донеччини побільшало матеріалів українською мовою.
27 лютого головна редакторка сайту 0629 Анна Романенко звернулася до своєї аудиторії: «Ми довгий час відтерміновували перехід на українську мову роботи сайту, бо поважали різні думки, різні культури, нашу російськомовну читацьку аудиторію. Для нас було важливо не втратити вашу увагу. Але час настав. Неможливо далі спілкуватися з вами мовою країни, яка вбиває нас щодня, яка руйнує Маріуполь, нашу Донеччину, нашу Україну. Це не про патріотизм. І це не про те, що країну можна любити будь-якою мовою. Це про необхідність відмежуватись від агресора».
У регіональних виданнях зафіксовано поодинокі фейки. У багатьох регіонах журналісти вміщували спеціальні роз’яснення, як виявити неправдиву, маніпулятивну інформацію. Проросійської пропаганди не зафіксовано майже ніде. На рівні натяків Росію підтримував тільки один сайт із вибірки ІДПО – одеський «Таймер», редактора якого наразі шукає СБУ.
Як правило, війна не перервала роботу сайтів, але от з випуском газет у деяких регіонах були зафіксовані проблеми. У такому випадку експерти зверталися до електронних версій, моніторили Телеграм-канали, Фейсбук-сторінки цих видань. Зазначимо, що подекуди працювали навіть ті редакції, міста яких опинилися під тимчасовою окупацією або ж нищилися російською артилерією як, наприклад, Житомир, Охтирка чи Суми. А це, звісно, свідчить про те, що і регіональні журналісти, як і переважна більшість українців – кожен на своєму місці – були готові дати рішучу відсіч окупантам.
Як зазначає у своїх висновках аналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталя Стеблина, регіональні медіа України, які до війни мали цілу низку проблем із редакційною незалежністю, кадрами, технічним забезпеченням тощо, змогли гідно відповісти на російську агресію. Незважаючи на складні умови, журналісти більшості видань продовжили працювати. Особливо це стосується інтернет-журналістів, які в деяких регіонах навіть збільшили кількість повідомлень на стрічці, щоб читачі отримували якомога повну картину подій. Газетярі лише частково припинили роботу, більшість продовжила інформувати своїх читачів через соціальні мережі або ж через власні сайти. Видання допомагали читачам подолати панічні настрої, здебільшого надавали перевірену інформацію, вчили боротися з фейками.
Щодо тематичного розмаїття, то окрім офіційних повідомлень, регіональні журналісти відслідковували і життя своїх регіонів: роботу волонтерів, забезпечення тероборони, допомогу біженцям тощо. Звісно, власних матеріалів у виданнях було небагато, але все ж знаходилися і такі ЗМІ, які робили невеличкі тексти з місця подій. «Моніторинг висвітлення російського вторгнення, а також рішучого опору українців цьому вторгненню, показав, що регіональні медіа України виявилися надзвичайно стійкими і готовими дбати як про інтереси держави, так і про інтереси власних читачів. Тому регіональні журналісти, безперечно, роблять власний, доволі вагомий внесок у перемогу України над окупантами», – підсумувала Наталя Стеблина.
Фото з сайту Інституту https://idpo.org.ua/reports/4570-regionalni-media-ukra%d1%97ni-u-protistoyanni-z-povnomasshtabnoyu-rosijskoyu-agresiyeyu.html