Надзвичайно складним був минулий рік для всіх сфер і галузей в Україні. Не могли бути винятком і медіа. Про те, що відбувалося і відбувається з українськими ЗМІ, насамперед з місцевими виданнями, розмовляємо з головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком.
– Пане Сергію, зрозуміло, що не обійшлося без втрат і на інформаційному фронті… Можливо, є якась статистика щодо того, скільки газет взагалі закрилося, скільки редакцій припинили діяльність через окупацію, скільки евакуювалися і працюють дистанційно?
– Точної підсумкової статистики наразі немає, зарано ще мабуть, та й щодо газет немає таких офіційних реєстрів як у телерадіо. Є тисячі зареєстрованих газет, але скільки з них зараз виходять, сказати важко, а по онлайнових виданнях якихось державних реєстрів взагалі нема. Та ключовий висновок року однозначно невтішний. Наслідки війни, разом з попередніми тривалими несприятливими факторами, як от карантини через пандемію коронавірусу, призвели до того, що діяльність багатьох українських медіа зупинилася в експрес-режимі. Частина редакцій, особливо локальних, у яких був запас стійкості, перейшли на волонтерство і продовжують інформувати людей на сайтах та в соцмережах. Але така діяльність хоч і є цінною, та не дає змоги підтримувати самі медіа і їхні колективи, отримувати кошти для функціонування повноцінного редакційного процесу. Тому, на жаль, доводиться констатувати що в Україні почалося масове безробіття журналістів. І дуже багато колег останнім часом звертаються до нас за порадами та консультаціями щодо ліквідації редакцій, скорочення персоналу і такого іншого. Водночас частина медіа – як показало, зокрема, наше опитування на Телеграм-каналі Спілки, це приблизно 10 відсотків – відзначають навіть зростання своїх можливостей, збільшення заробітної плати, розширення діяльності тощо. Правда, це відбувається не за рахунок українського ринку, а за рахунок можливостей, що їх пропонують різні зарубіжні донорські програми, інституції, фонди, які надають гранти на конкурсній основі. І відповідно ті редактори і журналісти, які мають певний досвід написання грантових проєктів, мають чималі можливості для їх реалізації та отримання коштів. Як надихаючий приклад, можу навести результат наших колег з «Володимирецького вісника» (Рівненщина), які завдяки участі в грантових проєктах та програмах отримали в 2022 році понад 500 тисяч гривень на підтримку свого видання.
– Донорська допомога з-за кордону стала єдиним рятівним колом для українських редакцій?
– Ще одним важливим напрямком стала оптимізація діяльності редакцій за рахунок скорочень, економії, вдосконалення процесів тощо. Але у частини медіа, передусім з деокупованих територій – приміром, Херсону, Ізюму, Лиману, Бахмуту – внутрішніх ресурсів взагалі не залишилося. Адже редакції були зруйновані, майно знищене, і ситуацію для медійного бізнесу можна було порівняти з «випаленою землею». То в таких випадках відновлення стало можливим виключно завдяки міжнародним програмам та ініціативам. До речі, підтримка таких редакцій є пріоритетом і для Національної спілки журналістів України. Ми оперативно реагуємо на звільнення українських територій від окупантів, відразу шукаємо редакції і першими звертаємось з пропозиціями щодо відновлення діяльності. Таким чином, за рахунок пожертв наших зарубіжних партнерів, зокрема, з Японії, ми мали змогу профінансувати вихід перших після деокупації номерів 15-ти видань у різних регіонах.
– Знаю, що Спілка зараз робить для редакцій дуже багато. Якими є основні напрямки допомоги?
– З початком війни вся наша робота перетворилася у «гарячу лінію». Відповідно ми асистуємо чи намагаємося реагувати на всі питання і проблеми, з якими звертаються до нас журналісти і медіа. Про один з напрямків я вже говорив – це відновлення виходу газет на деокупованих територіях. Другим стала екстрена матеріальна допомога журналістам, які евакуювалися, журналістам-переселенцям та тим, які так чи інакше постраждали через війну. Завдяки коштам Міжнародної та Європейської федерацій журналістів такі виплати здійснювалися з березня сотням українських журналістів. Також ми надаємо технічну допомогу – забезпечуємо ноутбуками, фотоапаратами та іншою технікою потребуючих колег, насамперед з деокупованих територій. Наступний напрямок – це створення мережі центрів журналістської солідарності. В шести регіональних офісах наші працівники створили свого роду пункти незламності із усією необхідною технікою, зв’язком та іншими потрібними колегам речами. Через цю мережу надається і комплексна допомогу з різних питань, з якими до нас звертаються журналісти. Іще один напрямок нашої діяльності спрямований на підвищення фізичної та психологічної безпеки журналістів. Згадані центри солідарності та обласні осередки НСЖУ стали і своєрідними пунктами прокату захисного спорядження ( бронежилетів, шоломів, тактичних аптечок тощо) для медійників, які їдуть в зону бойових дій. Це якісні брендовані речі, що надаються передусім штаб-квартирою ЮНЕСКО та Міжнародною федерацією журналістів, а також іншими зарубіжними організаціями-партнерами. Розвинувся в нас у відповідь на запити колег і сервіс з надання психологічної допомоги. За сприяння штаб-квартири ЮНЕСКО ми відкрили «гарячу лінію» психологічної допомоги журналістам та членам їхніх родин. Співпрацюємо з високопрофесійними психологами та психотерапевтами, які мають досвід саме оперативного консультування. Крім цього, з просвітницькою місією, щомісяця проводимо для журналістів вебінари з психологічної безпеки та підтримки.
І нарешті – експертний напрямок, який оформився внаслідок прямого контакту з сотнями журналістів. Спілка надає високого рівня експертизу для міжнародних партнерів і донорів, ми виступаємо посередниками і адвокатами українських медіа, що працюють в регіонах. Верифікуємо журналістів, редакторів, ситуації в редакціях, відтак надаємо ці кейси зарубіжним партнерам, які надають фінансову підтримку. Як приклад, ми напрацювали такі кейси спільно з Академією української преси для організації IREX, котра відтак надала вагому підтримку херсонській газеті «Новий день» відразу після евакуації редакції з Херсону. Також в партнерстві з польськими та скандинавськими компаніями реалізовано масштабні проєкти по підтримці місцевих медіа, завдяки яким журналісти, учасники наших творчих проектів «Ми з України!» та «Журналісти – важливі», за нашою рекомендацією отримали фінансування від польських та скандинавських медіа. В цілому за цим напрямком галузь отримала понад 80 тисяч євро. А одним з останніх гарних прикладів визнання експертності Спілки стало те, що Швейцарський фонд Hirondelle розпочав реалізацію 10-місячного проєкту по підтримці стійкості 20-ти регіональних медіа сходу та півдня України. У підсумку сказаного я б назвав ключовим словом року слово «солідарність», бо саме завдяки їй і об’єднанню зусиль ми змогли допомогти багатьом редакціям і журналістам.
– Наскільки я зрозуміла, підтримка зарубіжних донорів в основному спрямована на регіональні та локальні медіа. А як з допомогою національним газетам, яких вже майже не залишилось, і які перебувають у не менш складній ситуації?
– НСЖУ сьогодні має можливість підтримувати в основному локальні та регіональні медіа, які є пріоритетом для наших зарубіжних партнерів, або ж – окремих журналістів. Але для національних медіа також є великі можливості у різних грантових проєктах. Треба лише слідкувати за пропозиціями і активно брати участь у всіх конкурсах. Що ж до персональної допомоги окремим колегам, то така надавалася і працівникам національних видань, які постраждали через війну. Буде така і у перспективі. Так, зокрема, наше піврічне адвокатування економічної підтримки журналістів України перед міжнародними донорами було успішним і в тому плані, що штаб-квартира ЮНЕСКО підтримала нас, і оголосила про надання екстрених грантів для журналістів, які продовжують залишатися в професії, хоч війна серйозно вдарила по їхньому матеріальному становищу. Ми провели конкурсний відбір кандидатів ( було 500 заявок), і днями профінансовано 160 осіб – вони отримують стипендію в еквіваленті 600 доларів. Серед них – і близько 30 журналістів, які представляють національні та локальні київські медіа.
– Пане Сергію, це вже зовсім інша тема, але не можу не попросити вас прокоментувати прийняття неоднозначного Закону про медіа, проти частини положень якого тривалий час активно виступала і Спілка, і журналісти та редактори українських видань.
– Так, серіал, який тривав з 2020-го року, завершився. З одного боку, як професійна Спілка, ми, звичайно, вітаємо імплементацію європейських зобов’язань України. Зокрема, підтримуємо боротьбу з ворожою пропагандою і посилення відповідальності за неї. Водночас ми, як і наші зарубіжні партнери – Міжнародна федерація журналістів, Європейська федерація журналістів, Американський комітет захисту журналістів – наголошуємо на певних застереженнях. Вони стосуються того, що величезна повнота влади і повноважень концентрується в руках національного медіарегулятора. Як відомо, Нацрада з питань телебачення та радіомовлення стає вже єдиним регулятором для всіх видів ЗМІ і, зокрема, для всіх друкованих та онлайн медіа. Наші ж застереження насамперед стосуються політичної незалежності медіарегулятора в умовах, коли члени Нацради призначаються Президентом чи президентською більшістю у Верховній Раді. На відміну від країн усталеної західної демократії, де такий регулятор має високу суспільну довіру, бо там представлені авторитетні медійники і має місце пряма підзвітність суспільству та медійній спільноті, а не владі. Також непокоїть те, що в цей складний воєнний час, коли журналісти ведуть постійну боротьбу і на інформаційному фронті, і за виживання своїх медіа, фоліант обсягом майже у 300 сторінок прийнято без належних обговорень і відповідної дискусії. Наші журналісти і редактори є законослухняними громадянами, тож дуже ймовірне виникнення ситуацій, що вони змушені будуть витрачати дорогоцінний час не на створення потрібних читачам матеріалів, і не на порятунок своїх медіа, а на оці 300 сторінок, щоб дотриматись усіх вимог і не отримати якихось штрафів чи приписів.
Звичайно, фінальна версія цього закону набагато м’якіша від початкової, що була оприлюднена у 2020 році. І в цьому є заслуга і НСЖУ, і багатьох незалежних журналістів, які весь цей час активно відстоювали свої права. В результаті автори і розробники пом’якшили деякі конструкції і врахували певні зауваження. Попри це хочу звернути увагу на висновки юридичного управління Верховної Ради, яке було оприлюднене за день до голосування, і де теж вказувалося на численні неузгодженості в законопроєкті, що можуть спричинити багато проблем в ході практичного застосування. Також юристи зазначили, що обґрунтування необхідності положень на всіх 300 сторінках вимогами європейських інституцій є не зовсім коректним. Тож залишається сподіватися, що якщо все-таки імплементовано важливу європейську директиву, і оскільки європейські інституції в цілому привітали медійну реформу, то фактично гарантом свободи слова в Україні і того, що новий закон не призведе до системних репресій, мають виступати саме Європейська комісія та уряди європейських країн. З тим, щоб вони дійсно підключалися в ті моменти, коли будуть спроби в чомусь не дотриматись тих європейських цінностей і декларацій, якими проголошувалося прийняття цього закону.
– Чи є якийсь важливий меседж, з яким ви б хотіли звернутися до всіх колег?
– Хочу закликати журналістів і редакторів докласти максимум зусиль для того, аби попри всі існуючі проблеми і труднощі вони все ж таки залишалися в професії, не йшли з неї, бо місія журналістики є сьогодні надзвичайно важливою для українського суспільства. В свою чергу НСЖУ, як найбільше професійне об’єднання медійників України, робитиме все можливе, щоб з допомогою зарубіжних партнерів та міжнародних організацій надавати їм максимальну підтримку в найважчі періоди діяльності. Але й самих колег прошу бути якомога активнішими у пошуку ресурсів, слідкувати за усіма оголошеннями, вірити і у свої сили, і у підтримку донорів, навчатися новому, наполегливо звертатися за підтримкою і для своїх медіа, і для своїх читачів. Це однозначно спрацьовує! І треба обов’язково використовувати всі ті можливості, що з’явилися завдяки глобальній міжнародній солідарності на підтримку українських медіа, яка існує сьогодні.
Розмовляла Світлана Мичко
На фото – Сергій Томіленко
Фото з архіву НСЖУ
