Сергій Томіленко: «В цілому редакції зуміли перебудувати діяльність відповідно до епідемічних обставин»

07.09.2020, 09:50
620 Переглядів

В травні ми повідомляли про відкриття антикризової гарячої лінії для ЗМІ, що її започаткувала НСЖУ у зв’язку з ситуацією, в якій опинилися редакції через карантин. Про результати та висновки розмовляємо сьогодні з головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком.

  – Пане Сергію, скільки звернень надійшло за цей час від редакцій і про що у них йшлося?

   – В цілому можна говорити про кілька аспектів цієї гарячої  лінії. Коли ми її започатковували, то закликали керівників ЗМІ звертатися передусім щодо якихось критичних ситуацій, які могли в них складатися через карантин та супутні обставини. А вже згодом ми розширили її до поточного консультування з різних актуальних питань діяльності редакцій, як от захист трудових прав чи регулювання внутрішньої роботи. Понад 150 редакцій ЗМІ надали певну інформацію спілці щодо антикризових заходів, які вони самостійно впроваджують і виклали пропозиції щодо того, як вони бачать необхідну державну підтримку українських медіа. Про гостро критичні ситуації в ЗМІ йшлося десь в 15-ти зверненнях. Якщо ж брати до уваги і результати інших наших опитувань, то про таке, як, приміром, тимчасове закриття, припинення виходу, згортання якихось проектів та інші подібні наслідки карантину нас поінформували не більше 10 відсотків редакцій. Вони просили різного роду допомоги. Так, приміром, одна з газет Львівщини просила допомогти врегулювати надходження платежів від місцевої влади, бо виплати за висвітлення її діяльності були заморожені, і редакція опинилася майже на грані закриття. інший приклад  – коли в Кіровоградській області газета вимушена була тимчасово припинити діяльність з огляду на епідемічну безпеку.

   – Тобто можна сказати, що загалом редакції все-таки вистояли в цій форс мажорній ситуації?

   – В цілому редакції зуміли перебудувати свою діяльність відповідно до епідемічних обставин. І те, що не було масового закриття – це не свідчення якогось їх міцного фінансового стану. Цього вдалося не допустити саме завдяки цій перебудові, перегляду і скороченню витрат, економії на всьому, і насамперед – на зарплатах. І якщо повернутися до цифр, то про зниження заробітної плати інформувала третина редакцій, 14 відсотків повідомили, що вимушені були відправляти працівників у неоплачувані відпустки. І понад 70 відсотків констатували критичне зменшення надходжень від реклами ( решта, думаю, або є дотаційними і не залежать від реклами, або ж належать до тих, що в основному розраховують на передплату і реалізацію).  З проблемами щодо захисту трудових правах журналістів на сьогодні маємо понад 70 звернень. Колег турбує специфіка діяльності в умовах карантину, організація роботи на відстані, питання, пов’язані з відпустками та матеріальними допомогами. Суттєво зріс інтерес до умов роботи з фрілансерами, багато питань і щодо колективних договорів. Ну і якщо говорити вже не про роздержавлені газети, а про комунальні телерадіокомпанії, які, як відомо, не реформовувалися, то є багато питань щодо трансформації, яка закладена в законопроект про медіа, але очевидно, що швидко це не реалізовуватиметься, тим часом в робочому процесі виникає чимало проблем. Зокрема, пов’язаних і з ліквідацією районів, а, отже, і райрад та райдержадміністрацій. В місцевих ТРК стурбовані, що якщо роздержавлення газет давало їм можливість подальшої діяльності, то комунальні телерадіокомпанії у зв’язку з ліквідацією засновників можуть просто закрити, і у них нема сьогодні можливості якось вплинути на свою подальшу долю. Щоб допомогти колегам, консультуємося зараз з авторитетними столичними юристами.

   Ліквідація районів створює специфічні проблеми і для газетярів. Приміром,було звернення від редактора районки щодо зміни у зв’язку з цим назви газети. Але ж в такому випадку йдеться про порушення самого закону про реформування друкованих ЗМІ, в якому оговорено обов’язковість збереження назви газети.

Відтак наші юристи дали роз’яснення, що навіть якщо район увійде до складу іншого району, і райцентр ( з назвою якого, приміром, пов’язана назва газети-ред.) стане неперспективним, зміну назви газети все-одно можна трактувати, як порушення закону. Тому юристи радять, як варіант, засновувати і видавати газету з новою назвою, але при цьому зберігати і вихід газети з тією назвою, з якою вона реформовувалась. Щоб  у колишніх засновників принаймні формально не було підстав переглядати виконання рішень щодо дотримання умов реформування.

   Але повернімося до ситуації, в якій опинилися місцеві видання. В кризовій ситуації сьогодні вони всі, в тому числі і реформовані. І всі редактори та колективи дуже сподіваються на одне – що в Україні нарешті почнуть втілювати антикризові заходи на підтримку ЗМІ, які ми бачимо в багатьох інших країнах. Зокрема, європейських, де уряди розуміють велику важливість місцевих ЗМІ як каналів постачання важливих для громад і перевірених новин. Питання державної підтримки для  таких дискутуються сьогодні навіть в США, де, як відомо, держава абсолютно відділена від засобів масової інформації.

 – А в нас є бодай якийсь поступ в цьому напрямку?

 – У нас, на жаль, держава схиляється більше до політики державного регулювання ЗМІ.  Це ми бачимо і в активному просуванні законопроекту про медіа, який ми постійно критикуємо, бо разом з редакторами вважаємо, що цей закон лише поглибить ті кризові явища, які маємо на сьогодні в редакціях. А щодо допомоги, то нещодавно ми звернулися до Українського культурного фонду. І разом з колегами з різних цікавих стартапів працюємо над тим, щоб Український культурний фонд розширив спектр своїх програм, в яких надаються гранти для медіа. В низці сфер культура і медіа дотичні, тож зацікавленість з боку керівництва фонду є. Тому будемо продовжувати дискусії, щоб вже цього року, бодай експериментально, можна було реалізовувати такі речі в межах цієї культурної установи, без прийняття якихось додаткових законів. А паралельно, звичайно, продовжуємо комунікувати і з Держтелерадіо, і з Міністерством культури та інформполітики.  Адже ще раніше паном Ткаченком була ініційована програма грантової підтримки для ЗМІ у їх висвітленні суспільно важливих тем. Однак це довгий шлях, бо він вимагає зміни законодавства для встановлення певного порядку видачі цих грантів. Тим часом ми бачили, приміром, приклад Литви, де уряд вже в перші тижні карантину почав впроваджувати антикризові заходи для ЗМІ. Тобто якщо є політична воля, то від декларацій відразу переходять до дій і швидко отримують результати, у нас же досі лише обговорюють…

Національна спілка журналістів України, спільно із Українською асоціацією медіа бізнесу (УАМБ) та Асоціацією незалежних регіональних видавців (АНРВУ), пропонує запровадити  цільову державну програму підтримки місцевих медіа.  Відповідну пропозицію надіслано до Міністерства культури та інформаційної політики у відповідь на запит про напрацювання для «програми з підтримки медіасфери та журналістів». Провідні об’єднання журналістів та видавців пропонують надавати місцевим медіа (газетам та сайтам) кошти у цільовий спосіб  – виключно для підвищення якості контенту ЗМІ. При цьому медіа має витрачати кошти лише на фонд оплати праці журналістів та працівників ЗМІ. За нашими попередніми підрахунками, пропонований обсяг державного фінансування такої програми на 2020 рік може скласти 120 мільйонів гривень. При цьому половину пропонується спрямувати на підтримку саме 600 роздержавлених газет. І тут йдеться, насамперед, навіть не стільки про підтримку ЗМІ, скільки про підтримку доступу українців до перевіреної місцевої інформації. Адже професійні журналістські матеріали в місцевих медіа – це реалізація громадянами свого права знати та обов’язку місцевих чиновників звітувати.

 – Про які висновки можна сьогодні говорити щодо ситуації саме з реформованими газетами?

– Головне – це що більшість видань продовжують своє існування. Тобто усі ці побоювання, що як мінімум половина газет закриється, не справдилися. Інша справа – якою мірою проблем цього досягнуто. Бо є інформація, що частина редакцій дійсно шукають політичних чи бізнесових інвесторів і продають їм газети. Ну але це вже справа особистої відповідальність редакторів і редакцій, і це вже ринкові відносини,  хоч і погані. Зате інша частина  – успішно трансформуються і належним чином дбають про розвиток на тому ж ринку, попри все. Ось тільки один з багатьох прикладів – газета «Черкаський край», не покладаючись на давно не партнерську позицію «Укрпошти», зробила акцент на редакційній передплаті, активно працює в цьому плані з підприємствами області, які передплачують видання для своїх працівників, і це дає йому можливість виживати і розвиватися.

   Ринкові умови – це випробування для всіх. При цьому головним очікуванням місцевих друкованих ЗМІ залишається притомна державна політика щодо їх підтримки. Право українців – отримувати якісну правдиву інформацію, зокрема, і місцеву. Тож програма такої підтримки мала б бути багатокомпонентною, з урахуванням економічних, технологічних та усіх інших можливих важелів. Необхідно тверезо дивитися і на питання діджиталізації. Так, технології – це не загроза, а можливості, але, за великим рахунком, діджиталізація може бути успішною  лише тоді, коли базова стартова передумова  – це суцільне покриття якісним мобільним інтернетом. Реальна ж ситуація інша – виїжджаючи за межі обласного чи районного центру, відразу потрапляєш в суцільні «ями» без зв’язку. В сільській місцевості покриття немає ще багато де, тож  сільських людей, особливо старшого віку, ми не навчимо користуватися інтернетом ніякими цифровими серіалами – бо його у них немає взагалі. А якщо сюди додати ще й проблеми з покриттям українським телевізійним сигналом та кодування популярних телеканалів, то логічно виходить, що для великої частини українців основним джерелом отримання важливої інформації, особливо місцевої, залишаються газети. І тому держава повинна робити все, щоб не скорочувати перспективу друкованих ЗМІ, а навпаки. Але для цього, знову ж таки, має бути діалог з галуззю, діалог з редакторами, наразі ж ми не бачимо такої зацікавленості. Політики в більшості взагалі не розуміють значення газет, вони думають, що майбутнє  – це лише діджитал, чи просто не цінують і не поважають професіоналів, журналістів та редакторів. Через це зовнішнє середовище для місцевої преси залишається несприятливим, і для виживання колеги вимушені поки що покладатися виключно на власні зусилля.

Розмовляла Світлана МИЧКО

На фото – Сергій Томіленко

Фото з архіву НСЖУ

 

07.09.2020, 09:50
620 Переглядів