Тернополянка Галина Вовк має цікаве хобі – вив’язує ляльок амігурумі*. У творчій колекції майстрині – ляльки-дівчатка, ведмедики, зайчики, жабки, дракончики, левенятка, знаменитий песик Патрон та інші персонажі. Через її руки пройшли сотні метрів ниток, які перетворилися на симпатичних істот. А власне захоплення рукоділлям розпочалось ще з дитинства.
«Пригадую, як захоплено спостерігала я за бабусею і мамою, які вічно щось виготовляли своїми руками, особливо довгими зимовими вечорами, – розповіла пані Галина. – В селі, де жила бабуся, вже більше 20 років пустує будинок, але там все для мене особливе – килими на стінах, вишиті хрестиком, виткана і оздоблена вишивкою скатертина, вишиті рушники над кожним образом, покривала і килимки, виткані власноруч… Пам’ятаю, як малою заслуховувалась історіями бабці проте, як вони доглядали овець, стригли їх, пряли нитку і фарбували її у різні кольори. Про ткацький верстат, виготовлений дідусем – майстром-аматором, та швейну машинку «Zinger», на якій вона примудрялася шити не тільки одяг, а й валянки, і не тільки для себе та рідних, а й для половини села… Ну а ми з сестричкою завжди до свят мали ексклюзивне вбрання – в’язані кофтинки, спіднички, шарфики, беретики чи шапочки, зроблені люблячими маминими руками… Отож, напевне, це хобі з’явилось у мене не випадково – гени, як то кажуть, «страшна» сила. Ну але про те, що вʼязатиму іграшки, та ще й на замовлення, я точно не мріяла».
– Розкажіть, що це за техніка, і з чого ви виготовляєте ці іграшки?
– На даний час позиціоную себе хіба що як майстра-аматора амігурумі. Не раз
бачила дуже професійні роботи, тому розумію, що те, що я роблю – не межа досконалості, хоча відгуки клієнтів, рідних та друзів дуже тішать і надихають. Іграшки вʼяжу з напівбавовняної або плюшевої пряжі, наповнення – гіпоалергенний холофайбер, оченята, носики – або на безпечному кріпленні, або ж вишиваю.
– У вас в асортименті є й «Портретні ляльки», чи важче їх виготовляти, ніж звичайні іграшки?
– Нещодавно у Фейсбуці натрапила на мене мешканка США з українським корінням, яка, споглядаючи фото моїх робіт, запропонувала спробувати виготовити ляльку, схожу на її доньку, якій цьогоріч виповнюється 18 років, і надіслала її фото. Для мене це був виклик і якась авантюра водночас, але вирішила спробувати… Коли скинула замовниці фото зробленої лялечки, то сама не очікувала такої позитивної реакції, адже розуміла, що виріб ще далекий від досконалості. Але відгуки людей справді мотивують і додають впевненості. Це був мій перший досвід у виготовленні портретної ляльки. Що ж до складності, то тут треба більше включати творчу уяву, відчути характер, виділити якісь індивідуальні риси людини, аби якнайкраще відтворити їх у виробі. Звичайна ж іграшка зазвичай виготовляється за певною схемою і не потребує затрат часу та фантазії на створення образу.
– Скільки іграшок Ви виготовляєте за місяць?
– Я в’яжу, коли є натхнення, коли є час, коли є бажання, коли є замовлення… Тому одну іграшку можу зробити і за 1 день, іншу- за 4, а ще іншу – за тиждень-півтора… За 2,5 роки жодного разу не робила підрахунків, тому не можу точно відповісти на це питання.
– А що надихнуло вас почати займатись таким видом творчості? Чому обрали саме це?
– Це швидше ця справа обрала мене, а не я її. Почнемо з того, що найбільше досягнення мого життя – це те, що я МАМА! Мама з 20-річним стажем і, водночас, майже трирічним. Саме мій маленький хлопчик надихнув мене на створення іграшок, а старша донечка мотивувала до розвитку – «Мама, у тебе дуже гарно виходить, таку красу не можна приховувати!» Так з двох перших іграшок для синульки – ведмедика і зайчика – народилась справа, яка приносить мені неймовірне задоволення і своєрідний релакс. Спочатку в себе не вірила, але не хотіла підвести дітей, які вірили в мене. От і погодилась спробувати. Все вийшло спонтанно – вʼяжучи іграшки для сина, навіть подумати не могла, що так втягнусь у процес і не розлучатимусь з гачком впродовж вже 2,5 років. Довго наважувалась і на створення своїх майстер-класів, яких на даний час є два – «Парижаночка» та «Бандерівка». До речі, цей образ україночки для мене дуже особливий, у ньому я впізнаю себе маленькою дівчинкою.
З самого початку серйозно це все навіть не сприймала. А моя донька, навпаки, вибудувала справжню стратегію, аби підтримати мене у цій справі – придумала назву бренду, розробила візитівки, замовила рекламу у місцевої блогерки, розробила і замовила штамп з логотипом для брендового упакування, тішилась зі мною першим замовленням і позитивним відгукам. Щодо чоловіка, то він лише з часом зрозумів, що це заняття не є для мене перевантаженням, а скоріш певною розрядкою, способом залишитись з собою наодинці і відволіктись. А серйозно він сприйняв мої іграшки, напевне, аж після першого великого замовлення у США. У Спартанбурзі (Південна Кароліна) відбувся особливий ярмарок і фестиваль “MADE IN UKRAINE”, і мені надзвичайно приємно, що організатори звернули увагу на мою творчість та запропонували взяти участь. Радію, що і за океаном десь є частинка моєї душі, любові та тепла, які я вкладаю у кожну іграшку. На даний час географія розширилась – Ізраїль, Італія, Греція, Польща, Литва, Німеччина…
– Що найбільше подобається у процесі виготовлення амігурумі? І як ви бачите найближчу перспективу розвитку цієї справи?
– Найважливішим є кінцевий результат – саме він визначає, чи виставлю я фото або відео цієї роботи на широкий огляд, бо я дуже самокритична, іноді навіть занадто, що деколи допомагає, а іноді заважає. Та найбільше мені подобається і мотивує, коли замовник отримує іграшку і пише захоплений відгук – слова людей справді можуть окрилювати… Щодо найближчих перспектив, то в мене якраз закінчується декретна відпустка, і треба буде повертатися на основне місце роботи, тож найближчим часом якогось особливого прогресу в даній справі не передбачаю. Адже створення таких речей вимагає часу, окрім того, ручна робота – це не орієнтир на масового покупця. Якось одна замовниця сказала мені дуже гарні слова, які запали прямо в серце: «Ваші іграшки – не для всіх, мати їх – це задоволення і розкіш, а ще вони мають передаватись у спадок, бо вже мають свою особливу історію…».
Довідка. Аміґурумі — японське мистецтво в’язання на спицях або гачком маленьких м’яких звірят та людиноподібних істот. Амігурумі — це найчастіше симпатичні тварини, чоловічки, але це можуть бути і неживі об’єкти, наділені людськими властивостями.
Посилання на інстаграм-сторінку майстрині з її виробами: https://www.instagram.com/house_of_toys__/?igshid=MzRlODBiNWFlZA%3D%3D
Син майстрині з її першими ляльками
