У тернопільському Західноукраїнському національному університеті ще у 2011-му році було створено психологічну службу. Про її діяльність розмовляємо з керівницею – фахівчинею з практичної психології, кандидаткою психологічних наук, доценткою Тетяною Надвиничною.
– Пані Тетяно, для чого було створено цю службу, яка її мета?
– Психологічна служба ЗУНУ створена для забезпечення та підтримки середовища, безпечного для життя і здоров’я усіх учасників освітнього процесу, що дає можливість задовільнити їх інтереси та потреби. Основна мета її діяльності – забезпечення умов для соціального та інтелектуального розвитку здобувачів освіти, охорони психічного здоров’я, надання психологічної та соціально-педагогічної підтримки усім учасникам освітнього процесу відповідно до цілей та завдань системи освіти.
– Як саме ви надаєте консультації?
– Консультації у нас є групові та індивідуальні. Індивідуальне психологічне консультування проводиться для студентів, викладачів та адміністрації ЗУНУ щодо вирішення питань особистісного та міжособистісного характеру. І групові тренінгові заняття – для студентів. Фактично відповідальність за тренінги беруть на себе студенти, тобто вони самі їх готують і проводять, їм це подобається. А ми лише направляємо, підказуємо, модеруємо та допомагаємо. В загальних групах обговорюємо такі теми, як стресостійкість, адаптованість, навички міжособистісної взаємодії тощо. Також є приватні консультації, коли якісь дуже особисті, інтимні проблеми розглядаються. Ну і є тренінгові заняття для викладачів, де йдеться про налагодження комунікації з студентами, про допомогу при симптомах емоційного та професійного вигорання тощо.
– А чи часто звертаються до вас за допомогою?
– Часто. Буває, що за день проводимо 5-6 психологічних консультацій, хоча бувають і такі дні, що немає. Так як нас у штаті служби лише двоє, то трапляються дуже напружені дні, адже маємо ще паралельну роботу. Коли ж більш спокійно, то вже є час і на те, щоб провести тренінги чи якісь інші заходи, або зібрати членів молодіжного клубу «ALTER EGО». Це клуб такого неформального спілкування, коли студенти різних спеціальностей просто сідають разом у світлиці і обговорюють питання, діляться досвідом, вирішують якісь свої нагальні проблеми, а ми, знову ж таки, лише модеруємо, направляємо. Буває, що й взагалі залишаємо їх самих.
– З якими проблемами звертаються у вашу службу найчастіше?
– Проблематика різноманітна, але здебільшого це проблеми, що наближені до освітнього процесу. Хоча бувають і пов’язані з нерозділеним коханням чи неблагополуччям у сім’ї. Або ось, наприклад, через раптове усвідомлення студентом неправильного вибору професії. Часто приходять зі своїми особистими проблемами викладачі, особливо зараз, на другому році війни. Спочатку були запити, пов’язані з емоційними порушеннями, тривожністю, а зараз це більше питання вигорання, втоми.
Варто сказати, що є клієнти, які повертаються регулярно, спочатку проходять декілька консультацій, потім закривають якусь певну ситуативну проблему і через деякий час з’являються знову, і так може тривати від кількох місяців – до років… Звертаються за допомогою і колишні студенти, які вже закінчили університет, особливо зараз, під час війни. Фактично, це вже не входить до наших обов’язків, але і відмовити неможливо, якщо раніше було встановлено дуже тісний контакт довіри.
– А чи траплялися у вашій практиці якісь особливі, надзвичайні випадки?
– Бувало різне. Дуже багато випадків справді важких, це коли люди переживали фізичне чи психологічне насильство, булінг. Спілкувалась з людьми, яких викидали в сміттєвий бак на вокзалі, кого гвалтували рідні або прийомні батьки…Деталі розголошувати не маю права, бо ми сповідуємо принцип конфіденційності. Але розповім про один випадок. Я тоді ще була дуже молодим фахівцем, досвіду ще майже не було. І ось у потоці студентів я почала помічати одного хлопчину. Слова людини про себе дають психологу лише приблизно 20-30 відсотків потрібної інформації, а решту – спостереження за різними її реакціями. І от я почала помічати, що він просто сидить з порожнім поглядом, а руки постійно стиснуті в кулаки. Так декілька днів за ним поспостерігала, потім чисто ситуативно попросила занести журнал, і так його «заманила». І коли ми вже розговорилися, то виявилося, що у нього дуже складна життєва історія, проблеми з батьками, і він загалом не бачив сенсу життя. Працювали ми дуже довго, кілька років, аж поки він не закінчив університет. І витягнули його творчістю, бо єдине, що його справді тоді зачіпало, то були книги, які він любив. А закінчилось все тим, що він заснував своє видавництво і написав незвичайну книжку…
– Пані Тетяно, на завершення хотілося б запитати про плани роботи вашої служби на найближчу перспективу.
– У межах спільної діяльності Асоціації психологів вищої школи України розглядається можливість входження до окремого дивізіону Національної психологічної асоціації, метою якого стане активне дослідження проблем, з якими зіштовхуються учасники освітнього процесу під час навчання у закладах вищої освіти, можливості їх вирішення не лише на локальному, а й на загальнодержавному та загальноєвропейському рівнях. А також, спільно з колегами з Ізраїльської коаліції травми, погоджено відкриття Центру стресостійкості, метою якого стане психологічна просвіта представників органів державної влади, муніципалітетів, підприємств критичної інфраструктури, органів соціального забезпечення, освітніх установ, громадських організацій тощо.
Розмовляла Дарія Грицко
На головному фото – Тетяна Надвинична
Фото авторки
