Сьогодні – ще одна публікація із серії про висвітлення Всеукраїнської онлайн-конференції НСЖУ «Уроки 2024: про стійкість українських медіа», на якій була присутня і представниця Тернопільського прес-клубу. Її третій блок був присвячений трансформації медіа. Потреба змінюватися, щоб досягати успіхів та бути конкурентноздатними на медіаринку, була дуже актуальною для редакцій і до війни. У надзвичайно складних нинішніх умовах багато хто опустив руки і здався. Тим часом чимало редакцій розвиваються і вдосконалюються попри все. Далі – виступи керівників трьох медіа, яким це вдається.
«Розробили стратегію на 10 років, перемкнулися на розвиток цифрових платформ, диверсифікували контент…»
Олексій Ковальчук, керівник медіа «Вісті Придніпров’я» ( місто Дніпро), голова Дніпропетровської обласної організації НСЖУ:
– Вистояти нам допомогло передусім партнерство і гранти. 2 роки стратегічним партнером нашого медіа був Інститут регіональної преси та інформації, його проєкт «Підвищення стійкості українських медіа». Нас навчили і підштовхнули постійно змінюватись і адаптовуватися, брати участь у всіх тренінгах та семінарах. Здавалося б, чому нас ще можна навчити, якщо ми по 30 років в медіа, давно працюємо і все знаємо, але виявлялося, що ми не знаємо багато чого, і кожний тренінг чи інше навчання ставали великою допомогою. Наше медіа в минулому році розробило стратегію розвитку на 10 років, до 2034-го, поділивши її на три категорії – короткострокову, середньострокову і довгострокову. Здавалося б, навіщо? Але коли ми свої бажання розписали в аспекті, як ми все бачимо і як це реалізовувати, то це стало дорожньою картою, і проміжними маячками, на які орієнтуємося.
Ми – друковане видання, яке маємо намір зберегти, хоч водночас перемкнулися на розвиток цифрових платформ. Проводимо певну зміну і реструктуризацію, якщо можна так сказати, контенту до потреб аудиторії. Навчилися за допомогою партнерів проводити відповідні опитування, зосередилися також на більшому охопленні онлайн аудиторії – в ТікТоку, Інстаграмі, Ютубі. Активно пишемо, хоч раніше цього не робили, грантові програми. Не можу сказати, що на сьогодні виграли багато грантів, але результати є. Із останнього – реалізували освітній проєкт для навчання та підвищення кваліфікації нашого колективу, і розширили його, долучивши дніпровський Центр журналістської солідарності та багатьох медійників. Провели шість різних тренінгів – це теж грантова програма, яка реалізується в рамках Ініціативи Ганни Арендт і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Ще один успішний експеримент, проведений у 2024 році – це створення, в рамках програми «Підвищення стійкості українських медіа», дніпровського хабу, куди увійшло три гіперлокальних медіа. Це, зокрема, дало змогу обмінюватися контентом та через розподіл праці зекономити кожному кошти на гонорари та заохочення журналістів. Була і творча, і консультаційна, і технічна підтримка. І на наступний рік хотілося б не втрачати цю можливість, а розширити таку співпрацю в нашій області. Завдяки донорам та НСЖУ також оновили технічну базу, і стали енергетично незалежними в умовах блекаутів. Навчилися вирішувати організаційні, технологічні і творчі моменти, перебуваючи поза офісом. Провівши SЕО-аудит, оптимізували два наших сайти, і вже бачимо результати, зокрема, збільшуються і рекламні замовлення.
Якщо резюмувати, що нам дало змогу вистояти, то це – розроблення стратегії, диверсифікація контенту та платформ, участь у грантових програмах та тренінгах, технологічна адаптація, командна згуртованість, обмін досвідом ( багато спілкуємось з колегами як в області, так і за її межами). А ще – це наші гнучкість, бо навчилися швидко реагувати на зміни, командне навчання співробітників та внутрішня комунікація, міжнародна співпраця і колаборація у веденні спільних проєктів.
«Тільки після початку війни прийшло повне усвідомлення, що всі виклики – це разом з тим і нові можливості»
Віра Ільїна, заступниця редактора газети «Технополіс» (місто Краматорськ Донецької області):
– Регіональна газета «Технополіс», яку я представляю, має такі ж проблеми, як і інші видання, тож на них зупинятися не буду, а хочу просто підвести підсумки минулого року, і особливо підсвітити те, що допомогло нам вистояти. До повномасштабного вторгнення ми працювали переважно як друковане медіа, і сайт наш мав, так би мовити, другорядне значення. Але неможливість видавати газету призвела до того, що нам довелося перейти працювати в онлайн, і тут ми зіткнулися з багатьма питаннями. Як друковане медіа, ми мали чітке уявлення про нашу цільову аудиторію. А як визначити її на онлайн платформах і як розширити вже цю нову аудиторію?Так от в 2024 році нам дуже пощастило, що ми взяли участь у двох проєктах, які підтримала Національна спілка журналістів України – реалізували проєкт «Пригадати все» та проєкт по організації гарячої лінії з читачами «Технополісу». І ми навіть здивувалися, наскільки збільшилася наша аудиторія. Одна тільки сторінка у Фейсбук дала нам понад дві сотні нових підписників. Хочу сказати і про газету. В серпні 2023-го року, знову ж таки при допомозі НСЖУ, ми відновили її друк. Тоді ми порадилися, і вирішили газету продавати, а не роздавати безкоштовно (так робить частина редакцій на прифронтових територіях, які отримують фінансову допомогу-ред.). Ми не знижували її якості, але вимушені були зменшити тираж і обсяг. Всім відома обстановка у нас на Донеччині – це і знищені населені пункти, і примусова евакуація, все це не могло не вплинути на зменшення читацької аудиторії. Так от, коли вирішили продавати газети, звернулися до читачів, отримали їхнє розуміння, і уклали договір з «Укрпоштою», і зараз маємо досить непоганий результат. В 2024-му ми випустили 23 номери і вже зробили передоплату друкарських послуг на кілька місяців 2025-го року, тож маємо намір і надалі видавати газету. З неприємного – це те, що ми не можемо, на жаль, обійтися без послуг «Укрпошти». В нас активна прифронтова зона, доставити газету якось самостійно майже неможливо, тож від них ми залежні.
Як і в попередні роки, активно подавалися на різні гранти – робимо це в режимі нон-стоп. І цьогоріч, приміром, отримали стипендію в рамках проєкту «Голоси України», яка дозволила виплатити гонорари нашим журналістам, стипендіальні програми взагалі дуже допомагають їм фінансово. Також реалізували наш власний великий проєкт з протидії дезінформації, зробили і розповсюдили відповідний гайд. Ця ініціатива дуже підвищила нам і впізнаваність, і підтримку читачів.
Особливо хочу подякувати всьому своєму колективу, з яким працюємо вже 15 років. Не зважаючи на всі проблеми, його вдалося утримати – і це теж вважаю великим досягненням. А ще ми в цьому році дуже багато вчилися. До речі, тільки після початку війни прийшло повне усвідомлення того, що всі виклики – це разом з тим і нові можливості. Зараз у нас дуже багато можливостей – це і тренінги, і вебінари, і вихід нових посібників. І ця кількість стовідсотково переходить у якість. Особливо цінуємо ті навчання, які допомагають оволодіти новими інструментами і отримати нові результати. Приміром, коли ми реалізовували проєкт по організації гарячої лінії, то вже самостійно, без сторонньої допомоги, змогли створити чат-бот у Телеграмі.
Наостанок хочу сказати, що коли я слухала сьогодні колег, то в мене перед очима була картинка з сторінки дитячої книжки – коли барон Мюнхгаузен витягає за волосся сам себе і свого коня з болота. Ми мотивовані, у нас є потрібні інструменти, і ми – я в цьому стовідсотково впевнена – витягнемо і себе, і своїх друзів, і все буде добре.
«Загалом додали близько 60 тисяч читачів в інтернеті»
Сергій Народенко, головний редактор газети «Вісник Ч» (регіональне видання з найбільшим сьогодні в Україні тиражем, місто Чернігів):
– До війни тираж «Вісника Ч» був 34 тисячі примірників, і я був абсолютним прибічником чисто друкованої версії. Потім мене трошки переконали «силовими» методами, а потім я і сам переконався, що потрібно ставати мультимедійним виданням. І зараз найбільше ми розвиваємо сторінку у Фейсбук, де на сьогодні маємо 19 з «копійками» тисяч унікальних передплатників, і я клянусь, що ми не залучали жодних спеціалістів, які знають, як там щось накрутити. Всього в соцмережах у нас десь близько 35-ти тисяч читачів. Є ще сайт оригінально-партнерський, де тільки по доданим переглядам – коли ми тільки увійшли в той проєкт – набереться ще тисяч 20. Отож, загалом ми додали близько 60 тисяч оригінальних читачів. Ціна цього на сьогоднішній день – 24 з половиною тисячі реального тиражу газети «Вісник Ч». Тобто 60 тисяч ми додали в інтернеті, і 9 з половиною втратили в друці. Скільки при цьому зменшилося читачів у друкованого видання через війну і велике переселення народу, а скільки через те, що перестали передплачувати газету – підрахувати не можна, можна тільки думати. Однак у медіа країни зараз немає більш монетизованого напрямку, ніж друкована версія. Тож мінус 10 тисяч передплатників – це мінус півтора мільйона на пів року і три мільйона на рік у грошах. Така ціна нашого заходу в інтернет, але вже почали перші невеликі кошти капати і з інтернету, тож я сподіваюся, що колись ми це надолужимо.
Про «Вісник Ч» можу говорити багато, не виключено, що викликаючи у когось заздрість і злість, що зайве, бо в кожного свій досвід, і кожний робить так, як він вважає за потрібне. Кому цікаво – я відкритий, і детально розкажу, як це все потрібно робити, тож, будь-ласка, дзвоніть і пишіть. А зараз я хочу сказати про інше. Пропоную Спілці журналістів подумати і організувати ось такий великий «хурал», як сьогодні, чи й ще більший, з одного боку – з основою з друкованих медіа, локальних та гіперлокальних, а з другого – серйозних представників від грантодавців. Як людину, яка вболіває за друковану журналістику, мене сьогодні дуже турбує наступне. Коли почалася грантова кампанія, то головним посилом звучало, що редакції навчать заробляти гроші, тобто трохи дадуть, а потім вони вмітимуть самі. Так от до районної преси це майже не добралося. Так, прифронтовим і релокованим медіа загалом потрібна допомога, як би вона не називалася, бо без неї їм не обійтися, і вони великі молодці. Але залишається ще ціла купа редакцій в центральних областях, яких ніхто навіть теоретично не розглядає для надання грантів. І найбільше «сиплються» саме ці видання. Так буквально в цьому місяці в десятки разів збільшилися звернення локальних редакторів до поштовиків з проханням пояснити, як потрібно технологічно забезпечити припинення виходу газети, щодо механізму повернення грошей і такого іншого. Звичайно, це не значить, що всі вони закриються, але дуже багатьох це чекає.
Чого я хочу від грантодавців? Дивіться, навіть районна газета з тиражем 2 тисячі примірників, я підраховував, має дохід в середньому у 340 тисяч живих грошей, які заходять на рахунок. Тож інституційна допомога за схемою «50 на 50» (скільки ви заробили, стільки ще ми вам дамо, а ви розвивайтеся) збереже місцеву пресу. А за схемою «70 на 30» – збереже 80 відсотків місцевих медіа, які вже самі здатні монетизуватися. Тому якщо ми переконаємо грантодавців – можливо, підключивши організації, які мають унікальний, винятковий досвід – то ми реально збережемо цілу галузь. Адже в центральній Україні – на Черкащині, на Полтавщині, на Київщині – районних газет вже практично не залишилося, а ті, що залишилися, мають тиражі у 500-700 примірників. Якщо ж грантодавці підтримають їхній потенціал, то у них буде можливість вистояти і розвиватись. Тому давайте спробуємо силами найавторитетнішої і найчисельнішої журналістської організації України привернути увагу грантодавців до цього питання. Ми можемо і повинні це зробити.