«Треба, щоб хтось серйозно взявся за відстоювання наших законних прав на центральному рівні»

31.01.2022, 17:29
1214 Переглядів

 Про результати передплатної кампанії-2022, найскладнішої для реформованих редакцій за всі останні роки, та ситуацію з локальними медіа загалом розповідає Наталя Гамера – головна редакторка газети «Голос Лановеччини».

   – Наші результати не дуже втішні, бо маємо на 300 примірників менше, ніж торік, хоч потроху ще добираємо, тож зберігаємо оптимізм. Стосовно доставки картина на краще не змінилася, і навіть погіршилася у зв’язку з впровадженням минулого року на наших територіях сумнозвісних пересувних поштових відділень замість стаціонарних. Це щось з чимось! І найгірше, що ми, видавці, навіть юридично ніяк не захищені від самоуправства Укрпошти. В договорах з нею чорним по білому записано, що поштовики зобов’язані доставити видання кожному передплатнику.  Насправді ж вони привозять газети в село і залишають їх десь усі разом, а люди вимушені перейматися, як забрати свою пресу. Моїй мамі, наприклад, газету приносить сусідка, яка, йдучи з роботи, десь там в конторі її забирає. Ну добре, що в даному випадку принести є кому, але ж так далеко не у всіх, і це все одно не вихід, бо доставляти має пошта, яка бере з видавців відповідну плату за це. До нас в редакцію буквально щодня телефонують передплатники з скаргами, що газету їм не приносять. Люди ж не дурні і розуміють, що якщо заплатили за доставку, то чого мають кудись ходити за виданням. До речі, листоноші по селам, де вони ще залишилися, теж якось помітно охололи до виконання своїх обов’язків – раз принесуть газету, раз не принесуть…Мабуть, дається взнаки загальна політика відомства щодо преси, яка нищівно вдарила і по передплаті. Ці так звані новації Укрпошти нічого доброго не принесли ні людям, ні нам, як видавцям, ні самій пошті, і в них складно побачити якусь логіку.

   В місті ми ще знаходимо вихід з ситуації –  самі, через редакцію, провели передплату, самі розносимо газети по організаціям та установам, в магазини, в кіоск Торгпреси, і навіть по житловим будинкам. Ось виходить вона в середу, то відразу розписуємо, розподіляємо, беремо і йдемо з торбами, як поштарі. Та хіба ж це прийнятно, коли працівників редакції всього кілька, і їм своїх прямих обов’язків більше, ніж вистачає? Дещо вдається вирішити з доставкою і в селах – через чисто людські домовленості з аграріями та сільськими старостами, які, буваючи в Ланівцях, забирають в редакції газети для своїх населених пунктів. Але ж це теж не може бути постійним виходом із ситуації! Просто наразі ми хапаємося за будь-яку можливість, аби зберегти газету. І йдеться не про наші робочі місця, а про значно більше. Газета – не магазин, що сьогодні закриється, а через рік відкриється. Вона може зникнути і вже не відновитися, тим часом важливість місцевих видань для суспільства сьогодні тільки зростає. І недарма наші тексти передруковують (нерідко, на жаль, відверто крадуть, не вказуючи авторів і джерела) навіть всеукраїнські сайти. Бо хто, як не місцеві газети, отримує унікальну інформацію з глибинки?  Хто ще напише про наших людей, про досвід виживання сучасного села? Виступаючи на сесії перед депутатами, старостами і головами ОТГ, я намагалася донести, наскільки важливою є в наш час місія місцевих видань. Особливо – в ситуації загального інформаційного хаосу, масового поширення фейків та дезінформації різного роду. Бо це безликі анонімні сайти можуть безвідповідально писати будь-що, ми ж не можемо обманювати людей, бо ми тут на місці знаємо їх, а вони – нас, і в разі неправди чи неточності нас завтра спитають прямо в очі. Тому локальні медіа надзвичайно важливі і тим, що залишаються максимально правдивими джерелами інформації. І якби у держави сьогодні була розумна політика щодо інформування населення, то вона б докладала якихось зусиль для підтримки саме місцевих видань, яким люди вірять і довіряють. Але у них, очевидно, якісь інші цілі і завдання.

   Щодо Укрпошти, то вона остаточно перетворилася з колись надійного партнера на ворога преси номер один. У місцевих відділеннях неможливо добитися нічого – переадресовують до Тернополя, бо самі, мовляв, нічого не вирішують і не знають. В обласній же інстанції хіба що вислухають, але в роботі на місцях від цього нічого не змінюється. І одна редакція якось вплинути на цю ситуацію неспроможна. Це треба, щоб хтось серйозно взявся за відстоювання наших законних прав на центральному рівні, щоб правовими важелями примусити Укрпошту хоча б доставляти газети вчасно і за адресами. Ми готові боротися, але нам потрібна допомога, щоб хтось захищав права всіх редакцій. Тільки тоді можна б було відстояти справедливість. Бо поки що крайнім залишається і за все відповідає лише видавець, а пошта якби ні при чому. Альтернативи ж, щоб повністю відмовитись від її послуг, у нас наразі немає, хоч ми її постійно шукаємо.

  Цьогорічну передплату ми провели, по суті, на свій страх і ризик. Адже минулого року вже три місяці сиділи без зарплати – платили податки, платили за друк,  а самі грошей не отримували. Нарешті якось вдалося закрити рік фінансово. Але як буде в цьому році – я реально не знаю. На тлі загального подорожчання життя багато людей взагалі відмовляються від газет. Не хочеться і йти щось просити до влади, бо це значить знову потрапляти в залежність, з якої тільки не так давно вийшли. Одним словом, ми опинилися у надзвичайно складній ситуації. Тим більше, зважаючи на загальну ситуацію у країні, морально сьогодні теж дуже важко. Але здаватися не хочемо, і, поки зможемо – не будемо. Бо комусь потрібно виконувати цю місію. Лупаймо сю скалу, як писав класик…

31.01.2022, 05:29
1214 Переглядів