Живемо у важкий час війни. Як мистцям зберегти в собі цілісність, як здолати духовні і фізичні випробування, та при цьому ще й творити – про це та інше спілкуюсь із відомою тернопільською письменницею і журналісткою Валентиною Семеняк.
– Пані Валентино, рік тому ви очолили обласну письменницьку організацію. Розкажіть, будь ласка, про цю діяльність. Що входить до ваших обов’язків ?
– Насамперед хочу внести деякі корективи, бо питання дуже розлоге. Спілка письменників до війни і тепер – це абсолютно різні світи. Усі мої попередники мали у своїй робочій команді відповідального секретаря, бухгалтера, літературного редактора, технічного працівника (прибиральницю). Усі вони отримували заробітну платню. Це при тому, що Спілка мала орендоване приміщення на безоплатній основі. Сьогодні усі згадані функції виконую я (образно кажучи, десять в одному), і платні за це не отримую. Більше того, оренду приміщення продовжили на платній основі. Отже, маємо щомісяця сплачувати не тільки за оренду, а ще й земельний податок та за електроенергію. Найдивніша оплата – Будсервісу за…обслуговування будинку, у якому на першому поверсі знаходяться громадські організації, які насправді… самі себе обслуговують. Але то окрема болюча тема. Загалом мені доводиться поєднувати письменницьку працю на громадських засадах із журналістською у всеукраїнській незалежній громадсько-політичній газеті «Вільне життя плюс». Мій фах – журналістика.
– З якими найбільшими труднощами вам доводилось стикатися на посаді керівниці письменницької спілки?
– Звісно, з фінансовими. Сьогодні Спілка письменників, і всі її осередки в Україні, кинуті напризволяще. А податки треба платити щомісяця і вчасно. Таке відчуття, що «хтось там на горі» дуже цього хоче. Не можу не згадати колегу, очільницю Київської письменницької організації Тетяну Фольварочну, яка з приводу цього висловилась так: «Але ж це – великий осередок творчих, свідомих, патріотичних людей! Людей, які десятиліттями, над силу, тримають дух українства, виривають українців з пазурів російської зомбомашини. А їм вслід кидають, що вони «колгосп», «пережиток», «совок». Комусь же вигідно вносити у вуха українців такі сентенції і пришивати ярлики до свідомої української спільноти».
– Попри все ваша організація діє. Які найвизначніші події відбулися в ній за час вашого керівництва?
– Подій було чимало. І всі вони для мене особливі й важливі, бо у їх проведення вкладений чималий людський ресурс – енергія, позитивний настрій тощо. Торік це був спільний поетичний марафон-естафета національних твердинь України «Фортеці духу» – спільно з чернівецькими, хмельницькими та вінницькими письменниками. Зустріч відбулася на території Збаразького замку. Відзначення 90-річчя від народження (світлої пам’яті) українського поета зі Струсова – Степана Будного. Вручення премії його імені талановитій літераторці Нелі Дриботій. Проведення ювілейної академії «Окрилений безкриллям», присвяченої 75-й річниці від народження відомого поета Ярослава Павуляка, який, на жаль, дуже рано пішов у засвіти. Це було справжнє свято музики і слова у рідному селі поета Настасові. Урочистості з нагоди ювілею провели у центральній міській та обласній науковій бібліотеках. Цікавий захід на вшанування пам’яті Дмитра Павличка «Причаститися спомином-словом, щоб не згасло ім’я поета» презентували у Підволочиському Будинку дитячої та юнацької творчості.
– А які ініціативи чи проєкти плануєте реалізувати найближчим часом?
– Мрій і планів багато, але живемо у час війни. Наразі упродовж навчального року (вересень-червень) реалізовували спільний проєкт із вчителями української мови та літератури тернопільських міських загальноосвітніх шкіл на допомогу літературі рідного краю. Це були щомісячні зустрічі вчителів із письменниками області, знайомство з їхньою творчістю. Мушу сказати, що з боку педагогів активність була мізерна. І це стало приголомшливим… Що ж тоді чекати від учнів? Між тим, з нового навчального року будемо запроваджувати зустрічі з молодими поетами та прозаїками – початківцями. У «Вільному житті плюс» друкуємо цілу шпальту поетичних творів наших поетів під рубрикою «Літбат тримає оборону». У червні опублікували вже 14 –й випуск. Також публікуємо їх в літературному альманасі «Подільська толока». А нещодавно спільно із міською радою започаткували обласну літературну премію імені відомого українського поета Михайла Левицького. Вперше її буде вручено цьогоріч, на День міста.
– Як ви підтримуєте саме молодих письменників Тернопільщини?
– Друкуємо їхні твори у спілчанському літературно-мистецькому квартальному часописі «ЛітТера», під рубрикою «Дебют». Торік це були цікаві імена – Валентина Славінська, Соломія Бачинська, Соломія Фаб’ян, Іван Семків, Іванка Гриців. Цьогорічним відкриттям став обдарований, на жаль, незрячий юнак із Золотого Потоку Роман Фещак. До слова, його номіновано на обласну літературну премію імені Степана Будного, яку йому вручатимуть у серпні, на день народження згаданого незабутнього поета.
– Пані Валентино, а як ви оцінюєте стан сучасної української літератури? Які основні тенденції бачите?
– Сучасна українська література… хвора і потребує «хірургічного» втручання. Сьогодні не видають книжки тільки ліниві, і це при тому, що у багатьох тотальне безгрошів’я. У таких «авторів» текстова мішанина, яку неможливо «проковтнути», бо там ні душі, ні розуму, ні цікавої думки. А час не стоїть на місці. Він привніс у наше літературне життя багато нових жанрів – таких, як твіттер-новели, інста-поезії, діалогові романи, інтерактивні сюжети, мешапи (поєднання класичного сюжету з елементами фантастики), клі-фі (кліматична фантастика), міфопеї (інтеграція у сучасну літературу міфів), фанфіки (фанатська творчість, коли шанувальники якогось автора пишуть продовження його книги), кіберпанк… Тож має бути і відповідна культура читання. Себто – розрізнення: класична література, сучасні майстри слова, масова література.
– Які основні цілі та завдання вашої організації?
– Вони прописані в Статуті, нічого нового під сонцем. Найголовніше – плекати таланти, опікуватися талановитою молоддю. А ще письменник має нести відповідальність як за написане, так і за сказане.
– Стати членом об’єднання може кожен бажаючий, чи для цього необхідно відповідати якимось вимогам?
– Ви маєте на увазі Спілку письменників чи літературне об’єднання? При Спілці існує творче літературне об’єднання, учасники якого зі всієї області збираються щомісяця в актовій залі Спілки. Його витоки – від «Сонячних кларнетів», керівником яких був відомий український письменник, тернопілець Борис Демків. А щоб вступити до обласної організації НСПУ, треба мати вже надруковані книги і опубліковані в медіа рецензії на них, а також рекомендації чинних членів Спілки. Все це розглядають члени правління, відбувається процедура голосування на зборах. Якщо претендент «проходить», то документи надсилаються до Національної спілки письменників у Київ, на адресу Приймальної комісії.
– Наостанок, які твори сучасних письменників ви порекомендували б до прочитання?
– Перші, хто спав на думку: потужна романістка з Чернігівщини Валентина Мастєрова, непересічна проза Тані П’янкової (Івано-Франківськ), Наталія Дурунда (Закарпаття), поезії тернопільки Любові Малецької, світлої пам’яті – Петра Сороки, Юлії Бережко-Камінської (Буча), Євгена Пашковського з житомирської літературної школи. А ще – інтелектуальна проза Андрія Содомори та Богдана Дячишина (Львів). Відчуваю, що не всіх згадала…
Розмовляла Христина РОГАЧ
На фото – Валентина Семеняк
Фото з архіву письменниці