Василь Тракало: «Щоб редакції вижили і розвивалися, на перших порах їх повинна підтримати держава »

10.01.2020, 12:37
30 Переглядів

Минуло вже більше року з тих пір, коли в цілому завершився термін роздержавлення газет, визначений Законом «Про реформування комунальних та державних ЗМІ в Україні». Тернопільщина відзначилась як регіон, де ця реформа пройшла швидше і з меншою кількістю проблем, ніж у багатьох інших. Нагадаємо, що за даними Держтелерадіо станом на середину грудня 2018-го в Україні було реформовано лише 53 відсотки від загальної кількості видань, які реально виходили, а в нашій області цей показник становив тоді 85 відсотків, будучи найвищим з-поміж усіх регіонів. Що ж відбувається з редакціями зараз? Наскільки успішно долають вони проблеми, вже будучи самостійними? Про це ми розмовляємо з головою Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів України Василем Тракалом, який водночас є ще й багаторічним керівником однієї з кращих районних газет області – бучацької «Нової доби».


– Так, процес реформування наші редакції справді пройшли як одні з кращих, і майже всі, за виключенням хіба обласної «Свободи», майже без проблем. І це дуже добре, що газети нарешті стали самостійними. Нещодавно голова Держтелерадіо Олег Наливайко повідомив, що в Україні роздержавлено 615 газет – 96 відсотків від усіх, які підпадали під цю реформу, зазначивши, що це великий успіх. Безперечно, за кількістю це таки успіх. Але, з іншого боку, де ж та давно обіцяна підтримка, що за яку мають нести відповідальність державні структури? Саме на необхідності її добиватися акцентувалася розмова на останньому, грудневому пленумі НСЖУ. Щоб редакції вижили і розвивалися в наш непростий час, на перших порах їм має допомогти саме держава – такою є думка усіх експертів. На тому ж пленумі голова НСЖУ Сергій Томіленко анонсував, що Спілка буде активно вивчати досвід Швеції , Франції, Німеччини та інших країн, де держава дотує приватні газети, турбуючись про безпеку свого інформаційного простору. Відтак – звертатимемось з аргументованими пропозиціями до Президента та Кабміну. Дуже добре, що ми нарешті до цього дійшли, однак це треба було зробити набагато раніше.
Сумний факт, але впродовж останнього року в Україні закрилося близько 100 видань, серед яких більшість – реформовані. Закриваються навіть паперові версії популярних загальнодержавних газет, таких, як, приміром, «Дзеркало тижня» чи «Сегодня», що вже казати про районки. На жаль, і на Тернопільщині одна з районних газет вже не оголошувала передплату на 2020-й, хоч ще й не закрилася. Яка саме – не називатиму з чисто етичних міркувань. Можуть зійти з дистанції і ще кілька газет. Люди телефонують і питають, що робити, шукають якісь дешевші друкарні, бо вартість друку і паперу стають неприйнятними. Долар ось дешевшає,а ціна на папір залишається тридцять тисяч за тонну! Прикро констатувати, але падають тиражі у всіх наших газет – і районних, і обласних. Під час пленуму я спілкувався з редакторами Харківщини та Одещини і був дуже здивований, що в таких великих областях є газети з тиражами в 1000 і менше екземплярів. В нашій області ситуація не краща. Так за останньою інформацією передплата на 2020-й порівняно з минулим роком зменшилась майже на половину (!) – це вражаюча цифра. І якщо в державній політиці нічого не зміниться щодо преси, то, на мою думку, близько половини районних газет до року-двох просто зникнуть. Але ж вони є комунікаційними центрами районів! І я, звертаючись до своїх читачів, аргументую, що якщо закриття консервного чи спиртзаводу в районі від них не залежало ніяк, то існування газети прямо залежить від їх передплати. Безперечно, що на останню впливає і матеріальний стан населення, і зниження інтересу до друкованих ЗМІ у порівнянні з Інтернетом. Однак є ще достатньо людей, які і хочуть читати газети, і спроможні їх передплатити, та тут випливає інша дуже болюча проблема.
Про ситуацію з Укрпоштою говориться вже довго і багато, однак вона лише загострюються. Міністерство інформації в нас як не працювало в цьому плані, так і не працює. Щодо НСЖУ, то це взагалі-то не її функції, тим не менше намагаються робити все можливе – пікетують, пишуть звернення, йдуть до Кабміну і офісу Президента. Однак влада не звертає на це уваги! Давно обіцяних одноразових державних дотацій реформованим редакціям як не було, так і нема – ні ста тисяч, ні навіть п’ятдесяти, хоч для держави тих близько 500 мільйонів це не гроші. Для Суспільного ж он знайшли 2 мільярди, хоч я б не сказав, що якість його передач після цього покращилась. Але повернемось до Укрпошти. Листоноші на селі мають по 1000 гривень зарплати! До мене приходили люди і казали, що передплатили нашу газету лиш на 3 місяці, бо поштарка сказала, що … потім їде на заробітки в Польщу. В районах вже скоро не буде кому ні оформляти передплату, ні розносити пошту, бо вони зробили пересувні відділення, які приїжджають в села раз на місяць. Люди розгублені і звертаються в редакцію за допомогою, а чим редактор реально може їм допомогти? Сплила і ще одна проблема – корупція між колегами редакторами. З’явилося чимало приватних газет, за якими стоять багаті підприємці, які хочуть стати депутатами і роблять великі грошові вливання в ці редакції. Зрозуміло, що це газети на рік-два, але йде підкуп тих бідних листонош та поштарок. Я не буду деталізувати і називати, але є такі газети і на Тернопільщині, і я б не сказав, що вони цікавіші, ніж районні чи обласні.
– Що саме мала б зробити держава для підтримки реформованих газет передусім?
– В цих умовах, коли справді насувається катастрофа, найважливішою є навіть не фінансова дотація редакцій, бо це ж одноразово. Тож якщо держава не хоче чи не може підтримати пресу серйозно і комплексно, то хай би вже підтримала хоча б ту саму Укрпошту, нашого так званого партнера. Але щоб той фінансовий ресурс пішов в регіони, на підтримку поштових відділень, на бодай мінімальні зарплати всім поштаркам і листоношам, а не на зарплати по 300 тисяч для центрального керівництва. Якщо поштові відділення на місцях будуть працювати належним чином, то в газет буде ще хоч якась перспектива втриматися на плаву. Мала б бути підтримка і від районних рад, якщо вони, звичайно, ще існуватимуть. Є також варіант підтримки приватних друкарень, як це було в 90-х роках – дотувати їх, щоб вони здешевили для редакцій друк і папір. Але найголовніше сьогодні це все-таки вирішити ситуацію з Укрпоштою, яка буквально валить нас підняттям тарифів, закриттям відділень в селах, скороченням листонош та мізерною оплатою їхньої праці. До слова, ми колись вже вели розмову з тернопільськими редакторами про те, що може б то скооперуватися і якось організувати доставку газет самим, але в реаліях зробити це дуже складно. Наприклад, особисто я у своєму районі ще домовився б з сільськими головами, щоб завозити газети на сільради, а звідти люди будуть забирати, чи навіть хтось би розносив, але на все потрібен додатковий фінансовий ресурс, який ніде взяти.
Чи ось питання з приміщеннями – хіба не могла б держава віддати їх у власність редакцій, а не в оренду, хай навіть на 15 років? У нас в області питання з редакційними приміщеннями в принципі вирішилось. Хоча є, приміром, редакції, які знаходяться в приміщеннях районних адміністрацій і рад, то в перспективі їм взагалі нічого не світить. А подекуди «мудрі» голови держадміністрацій надали приміщення в оренду лише на 2-3 роки, порушивши законодавство. До речі, багато голів адміністрацій і угоди згідно закону укладати не хочуть, а згідні лише на оплату публікацій по факту. Втім, частина і справді не має потрібних коштів. Тож ще раз констатую, що в цілому ситуація невтішна. Хоч і є ще багато газет, які успішно працюють, мають ресурси і читачів, залучають через особисті контакти інвесторів, однак і таким залишатися на плаву стає все важче.
– Насувається ще одна «радість» – територіальна реформа, в результаті якої на Тернопільщині може залишитися 3-4 райони. Що робити газетам, які втратять статус районних?
– Я бачу перспективу наступним чином. Один з виходів – об’єднуватися. Редакції кількох районів мали б об’єднуватися і випускати автономну газету незалежно від того, як проходитиме децентралізація. Тим більше, що в багатьох редакціях залишилося по троє людей. Ще один варіант – підтримка газет потужними об’єднаними територіальними громадами. Хоч і для них це дороге задоволення, але успішні приклади по Україні є. Адже якщо ОТГ, скажімо, має кошти і хоче мати газету, то навіщо щось створювати з нуля, якщо можна використовувати базу районом? Ну а третій варіант – це знову ж таки державна підтримка.
– Якось сумно усвідомлювати, що газети, які тільки-но вирвались на волю з-під державного ковпака, знову потрапляють у вимушену залежність від держави…. А як справи, до речі, у «Нової доби»? Яка ситуація у вашій редакції?
– Так само і в нас. Ми 25 років мали один з найбільших тиражів серед газет області, а сьогодні я теж відчуваю небезпеку через цю ситуацію з Укрпоштою. Як і раніше, докладаємо разом з колективом всіх зусиль, щоб газета була цікавою і корисною людям, а вони приходять і просять – допоможіть передплатити вашу газету! А як я можу допомогти?! Тобто ситуація абсолютно не залежить від рівня творчості і старань колективу чи керівника. Бо як би ми не старалися, а все одно невідомо, що буде в кінцевому пункті. Люди хочуть передплачувати і отримувати газету, а ми не можемо без Укрпошти забезпечити їм це. Скажу чесно, ще рік тому я навіть не уявляв, що можлива така критична ситуація. Парадоксально виходить, як от пекти добрий хліб, який потрібний людям, а не мати як його їм доставити. Щоб якось врятуватися, ми, звичайно, будемо створювати і розвивати сайт, як це роблять сьогодні багато районок. Ще не так давно я ставився до цього досить скептично, однак час вимагає свого. Але в будь-якому випадку дозволити знищити друковані ЗМІ не можна ніяк!

Розмовляла Світлана Мичко

На фото – голова Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів України Василь Тракало

10.01.2020, 12:37
30 Переглядів