Від істинного хобі – не відречешся!

03.05.2020, 18:13
452 Переглядів

Цей текст – своєрідна рефлексія, якою хочеться поділитись. Якось нещодавно, прополюючи бур’яни на присадибній ділянці та згадуючи «мір-труд-май» і всіх решту з ними, задумалася над тим, що любов українців до копання в землі та до флори і фауни – явище давнє і глибоке.

Особливо це стосується нашого  жіноцтва, яке сублімувало в собі нестримний потяг до природи, сексуальність та стовідсоткову берегиню оселі та краси. Пригадалося, як колись,  ще доволі малою, їхала у приміському автобусі – це, знаєте, там, де хтось везе себе гарного, хтось –  курей з базару, хтось – сіль-гречку-пральний порошок  на півроку наперед, і всі висять один на одному  (бо ж невідомо, коли наступний рейс – справа ж бо була у 90-х). І тут зайшла ВОНА! Не кульками – пакетами обвішана, і пахло від неї не коровою-свинками, а парфумами, і  несла вона, пригортаючи до грудей із декольте, два вазони квітучого олеандру.

 «Та посаджу в саду, а потім до хати внесу» – відповіла на здивовані відгуки пасажирів про незвичний крам. «Розумієш, люблю я те діло, не одною бараболею жити. Чоловік не дуже тішиться, що гроші з хати виношу, але, як кажуть, «Хто в гречку, а хто – в сільське господарство», – то він вже і не суперечить» – пояснила вже сусідці по широкому диванчику ЛАЗа. Автобус якраз довозив нас до мосту в Білій, звідки мені треба було «чесати» до бабусиної хати пішки. Тож подальшої розмови я вже не почула. Хоча встигла для себе відзначити, що «коли виросту», то буду, як оця жінка – пахуча і квітуча.

 І ось  мені, напевне, вже приблизно стільки ж років, як було тоді тій загадковій незнайомці з олеандрами. І побоююсь, що мене не сьогодні, то завтра можуть вигнати з дому за онлайн покупки різних рослин. Та все ж цієї весни безперервно саджу квіти, наспівуючи «Ой що то за хлопець, як ружа…». Хоч бараболя, за словами людей знаючих, у мене виросте ніяка…

Ольга Зайчук

 На фото – авторка за улюбленим заняттям

Фото з особистого архіву Ольги Зайчук

03.05.2020, 06:13
452 Переглядів