Для того, щоб допомагати людям, в чий дім буквально прийшла війна, які змушені були стати переселенцями у власній крані, в Тернополі створили благодійний фонд «Shelter Ternopil». Сьогодні спілкуємося з його засновницею – Мар’яною Юлик.
«Shelter» – означає притулок, прихисток»
– Мар’яно, ваш фонд працює в Тернополі буквально з перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну. Як виникла ідея його створення, з чого все починалось?
– У перший же день війни моя сім’я прийняла одноголосне рішення про те, що ми залишимося в Україні. Тоді ніхто не розумів, якою буде в нас ситуація, але ми точно знали, що за можливості будемо допомагати, кому та як зможемо. У перші кілька днів захід України, в тому числі Тернопіль, приймав сотні і тисячі людей, які втікали з територій активних бойових дій. Побачивши величезний потік людей на залізничному вокзалі, і не тільки, ми зрозуміли, що одним із напрямів нашої роботи буде надання тимчасового прихистку для вимушених переселенців. Почали думати, де знайти максимально комфортне місце для людей, і вирішили відкрити для них двері спорткомплексу «Workout Hall» та облаштувати там тимчасове житло. Буквально за день-два ми закупили все необхідне на перший час – матраци, постільну білизну, рушники та одноразовий посуд, і разом з друзями «кинули клич» в соцмережах, що «Shelter Ternopil» може прихистити потребуючих. Це було 27 лютого.
– Чому «Shelter»? Що означає це слово?
– Shelter перекладається з англійської, як бомбосховище, притулок, прихисток. Ми не мали часу думати над створенням бренду, бо все відбувалося дуже швидко. Але це слово нам здалося дуже доречним. Ми тоді не думали, що станемо офіційним благодійним фондом і зможемо допомогти, без перебільшення, тисячам людей. Проте завдяки власним силам, підтримці рідних і друзів, «Shelter Ternopil» став не лише тимчасовим прихистком для переселенців, а й місцем, де вони можуть отримати гуманітарну допомогу.
– Скільки людей проживають там зараз і скільки їх було загалом?
– Починали ми, якщо не помиляюсь, із 20-ти місць. Але бачачи, що людей в місті стає все більше, постійно докуповували матраци. Наразі у «Workout Hall» може розміститися 65 осіб, і ще 17 – в наших офісних приміщеннях на вулиці Коперника. Там ми облаштували прихисток для тих, хто приїхав в Тернопіль з домашніми улюбленцями.
– Чому вирішили допомагати і в такому форматі?
– Буквально в перші дні, коли люди почали зупинятися в нашому прихистку, нам зателефонувала дівчина, яка шукала місце ночівлі для своїх батьків. Вони їхали з-під обстрілів і забрали з собою собаку. Я пояснила дівчині, що батьків ми приймемо, але собака – це проблема, бо в нас вже було багато сімей з дітками і ми розуміємо, що там, де є діти – тварини не бажані. Можуть бути різні реакцій в стресі і малят, і тварин, а, може, алергії в когось. Тоді дівчина сказала, що собаку десь залишать, головне, щоб батьків взяли. І в цей момент я зрозуміла, що просто не можу цього дозволити. І я, і моя сім’я, ми дуже любимо тварин, в нас теж є домашні улюбленці, і ми б також ні в якому разі не залишали їх за таких умов. Тоді подумалось, що людей, які приїжджають зі своїми чотирилапими, можна приймати в іншому приміщенні – в офісах на Коперника. Наші орендарі пішли нам на зустріч, на той момент всі вже переходили на дистанційний формат роботи, тож вдалося дуже швидко облаштувати прихисток у тих приміщеннях.
– Які та скільки тварин у вас там перебували?
– Дуже різні. Ми з дівчатами-волонтерами сміялись, що в нас не було хіба великої рогатої худоби, а всі інші тварини – були. Від котів і собак різних порід та віку – до пташок, щурів, ховрашків, і навіть білки. Одна із кішок навіть народила там кошенят, і було дуже багато людей, які хотіли забрати собі ці маленькі пухнасті клубочки, але вони разом мамою-кішкою та господарями поїхали за кордон.
«Все, що надходить в наш благодійний фонд – це результат виключно наших власних старань»
– Чи надовго у вас зупиняються люди, чи є якісь обмеження в термінах перебування, і куди, власне, вони йдуть чи їдуть від вас?
– Ви знаєте, по-різному. Спочатку більшість людей в нас зупинялися, так би мовити, транзитом – на ніч або кілька, відтак їхали за кордон. Але було немало й таких, які жили в нас місяць і довше – поки шукали інше житло тут, в Тернополі. А дехто повертався додому. Наприклад, тривалий час в нас було багато людей з Києва та області. Практично всі зараз вже повернулися у свої домівки. Ми не ставили мешканцям ніяких обмежень щодо часу перебування, я відразу казала, що вони можуть в нас бути стільки, скільки матимуть в цьому потребу. Адже ми створили для них настільки комфортні умови, наскільки це можливо – теплі приміщення, чиста постіль, гарячий душ, повноцінне дворазове харчування та не обмежені перекуси. Нам це вдалося завдяки допомозі небайдужих людей – кілька рестораторів для нас стабільно готують сніданки та вечері, а ще дуже багато тернополян приносили смаколики для наших мешканців. Особливо це було відчутно у перші тижні війни – тільки-но ми публікували на своїх сторінках про ті чи інші потреби, як люди майже відразу відгукувалися і приносили все, що могли. Українці – неймовірні!
– Як ви вже згадували, у вас можна отримувати гуманітарну допомогу. Розкажіть про це детальніше.
– Так, ми працюємо і як благодійна організація. Коли я зрозуміла, що війна не закінчиться завтра і побачила, скільки людей потребують допомоги, і йдеться не лише про житло, то відразу почала думати, яким чином її можна надавати. Завдяки підтримці наших волонтерів, рідних, друзів та друзів друзів ми почали отримувати гуманітарну допомогу – засоби гігієни для дітей та дорослих, дитяче харчування, одяг, предмети домашнього вжитку та їжу. Все, що надходило і надходить в наш благодійний фонд – все це результат виключно наших власних старань, ми не отримуємо ніякої допомоги чи підтримки від держави. Єдиний випадок був, коли ми ще не були офіційно зареєстрованими, а наші друзі передали нам цілу вантажівку гуманітарної допомоги з Франції, то ми звернулися в обласну раду та адміністрацію, щоб відповідними документами врегулювати питання щодо того, що це справді гуманітарна допомога. Це був початок березня, якщо не помиляюся. А 24-го березня ми вже мали всі необхідні для такої діяльності документи.
«Офіційного спростування щодо безпідставного звинувачення, на жаль, так і не дочекалися»
– До речі, щодо документів. Наприкінці квітня тернопільська поліція на одному із брифінгів озвучила факт, що ваш фонд проходить перевірку, і що правоохоронцям нібито не надали якихось документів. Кілька днів у соцмережах це було чи не топ-темою. Люди почали вас підозрювали, а дехто і звинувачувати у продажі гуманітарного корму для тварин.
– Так, а ще в тому, що вантажівка на склад приїхала вночі, хоча це був білий день, і було задіяно чимало волонтерів для її розвантаження. Знаєте, як я кажу про цю ситуацію? Це курям на сміх! Справа в тому, що ми тоді отримали вантажівку гуманітарної допомоги зі Швеції. Одна із наших волонтерок має близьких родичів у Швеції, які дуже переймаються війною в Україні. Вони там створили благодійну організацію «UkrainaHjälpen» та збирають допомогу для українців. Одного разу вони нам подзвонили і сказали, що, окрім іншого, мають можливість передати цілу вантажівку корму для котів і собак. Ми, звичайно, почали шукати притулки та організації, які опікуються тваринами. З кількома налагодили контакт і погоджували питання логістики, адже такий вантаж дуже потрібний в тих регіонах, які постраждали від бойових дій. Шведи відразу наголошували, що, в першу чергу, хочуть допомогти тваринам, які не мають власників. Ми домовилися, що вони передадуть не весь корм, який можуть, а частину корму і частину іншої допомоги – одягу, продуктів тривалого зберігання, засобів гігієни тощо. Вантажівка приїхала до нас 26 квітня. Цього дня, як і в наступні, в нас на складі були поліцейські, які бачили весь процес розвантаження та інвентаризації. Всі документи, які вони запитували, були їм надані. Більше того, весь процес розвантаження ми знімали – це в нас традиційна практика. Анонс того, що було отримано, ми виставили на наші сторінки у соцмережах. Тому для нас стало великим «сюрпризом», коли 28 квітня на сайті поліції з’явилась інформація про те, що триває перевірка нашого фонду, бо якісь документи не були надані, а хтось там має підозру про продаж. Сказати, що в нас не було слів – не сказати нічого. Не дивно, що така «новина» розійшлася практично по всіх сайтах, а в соцмережах на нас полилося дуже багато бруду. Поліція потім оновила інформацію і запевнила, що претензій до роботи нашого БФ не має. Олександр Богомол особисто приходив у наш прихисток, щоб перепросити волонтерів. Але офіційного спростування інформації ми, на жаль, так і не дочекалися. Не засуджуємо тих людей, які, фактично, стали жертвами чиєїсь помилки чи свідомої маніпуляції, адже зараз такий час, що подібний негатив мусить викликати таку реакцію. Але зізнаюсь – було дуже неприємно. Особливо я переживала за наших волонтерів. Вони – моя сила і підтримка. Працюють і вдень, і вночі, не покладаючи рук, а потім стикаються з таким от. Проте запевняю – ми продовжуємо працювати із ще більшою наснагою, ніж до тієї ситуації. І незабаром отримаємо чергову партію допомоги зі Швеції. Окрім цього нам також допомагають люди з інших країн – США, Франції, Італії, Іспанії.
«Нам вдалося створити і підтримувати справді «домашню» атмосферу»
– Чи надаєте ви допомогу іншим регіонам України?
– За 3 місяці роботи вже маємо багато знайомих в різних регіонах. Вже відправляли допомогу в Харків, Дніпро, Кривий Ріг, Миколаїв, Запоріжжя, на Київщину, Сумщину і Полтавщину. Все, що там потрібно, і якщо в нас це є – ми передаємо. Йдеться про одяг, продукти, засоби гігієни, постільну білизну, ковдри, пледи, корм – дуже різні речі. Багато людей звертається до нас у соцмережах, багато з ким познайомились в Тернополі. Наприклад, були люди, які в нас проживали або приходили по допомогу, а потім саме вони відвозили гуманітарний вантаж у свої регіони. Багато з ким ми здружилися і тепер постійно на зв’язку і готові виручати одні одних за різних обставин. Дуже дружня атмосфера складається, попри те, що в нашій країні такий важкий період.
– Мабуть, емоційно важко щодня працювати з такою кількістю людей та запитів?
– Чесно кажучи, ми спочатку працювали якось на автоматі – ти бачиш людей, які потребують допомоги, ти їм допомагаєш і робиш все максимально швидко та якісно. Емоції – на потім. Не дозволяєш собі дуже близько сприймати кожну історію, адже морально це справді дуже важко. А треба бути функціональним і робити те, що можеш. Втім, повністю дистанціюватися неможливо. В нас дуже хороші волонтери і всі мешканці нашого прихистку, і нам вдалося створити справді хорошу атмосферу в нашому БФ. Ті люди, які в нас живуть по кілька тижнів, стають нам, як рідні. Попри те, що кожен різний, кожен особистість, кожен в стресовому стані, нам вдалося створити і підтримувати справді «домашню» атмосферу. В нас багато діток, ми для організували своєрідну дитячу кімнату – з купою іграшок та канцелярського приладдя. Ми навіть відзначаємо дні народження наших мешканців, особливо маленьких, і надувні кульки та тортик – неодмінний атрибут таких свят.
«На сторінках «Shelter Ternopil» в соцмережах постійно оновлюється актуальна інформація»
– Як можна скористатися допомогою «Shelter Ternopil»?
– «Shelter Ternopil» має сторінки в соцмережах. Там постійно оновлюється актуальна інформація. Якщо вам потрібна гуманітарна допомога, то видача відбувається в приміщенні спорткомплексу «Workout Hall» на вулиці Шептицького, 4б, з 11:00 до 17:00. Для того, аби отримати ті чи інші речі, приходьте туди з довідкою ВПО. Якщо ж вам потрібен прихисток чи маєте будь-які інші питання або пропозиції, то телефонуйте за номером 093 704 7178. Ми працюємо практично цілодобово. І будемо продовжувати свою діяльність доти, доки в цьому буде потреба, а в нас буде така можливість.
Наталія Кушнірчук
Фото Олександра Філатова
