Ось і залишилося позаду одне з найгарніших літніх свят – Івана Купала. Особливо подобаються всі пов”язані з ним традиції та ритуали молоді. Разом з тим мало хто з хлопців та дівчат знає історію цього свята і про те, приміром, що насправді Іван з Купайлом не мають абсолютно нічого спільного. Просто Різдво святого Івана Хрестителя, яке відзначає християнська церква, збіглося в часі з святом Купайла, яке святкували підчас літнього сонцестояння (21-22 червня за нинішнім календарем) у дохристиянський, язичницький період нашої історії. З поширенням християнства, коли язичників почали переслідували і забороняти їхні обряди, люди вдалися до вкраплювання частини цих обрядів, зокрема і купальських, у християнські ритуали та звичаї. Детальніше про таємниці Купайла розповідає представниця тернопільської громади язичників (рідновірів) «Сварга» Гордана.
― Археологи довели, що свято Купайла на території нинішньої України почали святкувати ще 3 тисячі років назад. Дослідники вважають, що слово «купайло» походить від слів «куп»,«купа»,«купно», тобто багатолюдно, масово, оскільки саме так завжди відзначали це свято. Сьогодні ми намагаємось якнайточніше відтворювати всі його традиції і обряди на основі етнічних досліджень, історичної літератури та фольклору.
Напередодні обираємо місце поблизу річки на пагорбі ( цьогоріч це був берег березі Тернопільського ставу). Участь беруть не лише представники громади, а й усі зацікавлені. Насамперед хлопці зносять дрова, щоб розпалити священний вогонь. Розпалювати його потрібно лише природним способом, наприклад, за допомогою тертя дерев”яних паличок або кресала. При цьому читаються відповідні молитви.
Далі чоловіки скошують траву і простеляють її, щоб дівчатам та жінкам було зручно сидіти. А ті збирають квіти і плетуть вінки, співаючи при цьому купальський пісень.
Також хлопці та чоловіки виготовляють своєрідне опудало ― «парубка» Купайла, а дівчата й жінки плетуть із соломи та прикрашають квітами і стрічками «дівчину» Марену. Далі хлопці всілякими способами хочуть викупити чи навіть викрасти Марену для свого Купайла. Дівчата ж довго не віддають, і лише згодом, «задобрені» викупом у вигляді солодощів та стрічок, погоджуються. Тоді Купайла й Марену ставлять разом, вже як пару, біля «купайлиці» ― великої гілки верби, прикрашеної стрічками. Біля них танцюють, водять хороводи та співають пісні. А після свята кожний за традицією має взяти гілочку «купайлиці» додому, як символ щастя та здійснення мрій. Відтак присутні роблять з гілок та соломи колесо і вставляють його у віз. Останній котять з гірки через купальський вогонь, воно загоряється і далі котиться у воду, яку той вогонь начебто освячує. Взагалі свято Купайла символізує шлюб Сонця і Води. На землі Сонце представляє Вогонь. А вода ― це богиня Дана, якій завжди поклонялися наші предки, адже без води немає життя. В той день мали собі знайти пару і молоді люди.
Коли смеркало, дівчата заходили у воду і пускали на неї свої віночки. Хлопці спостерігали за тим дійством віддалік, і якщо хтось вже сподобав собі якусь дівчину, то стежив за її вінком, щоб потім зловити саме його. До речі, заміжні жінки лише в цей день також мали право одягати на голову вінки. Але вони не пускали їх на воду, а підкидали якомога вище біля високого дерева, намагаючись зробити так, щоб вінок зачепився за гілку. При цьому загадувались бажання. Споконвіків це було свято молоді, хлопці та дівчата сходились звідусіль і мали можливість познайомитися. Якщо ж були вже знайомі, то їм дозволялося провести удвох ніч. Відповідно пари йшли гуляти окремо, ніби на пошуки квітки папороті. Звичайно, її не існує, це лише давній символ сили кохання. Вважалося, що цього дня боги благословляють неодружених на шлюб. Подружні ж пари намагалися в цей день зачати дитину, бо тоді вона нібито мала народитися особливою і неодмінно дуже щасливою у майбутньому. Адже час народження в такому випадку припадає приблизно на весняне рівнодення, а значить – на язичницький Великдень. Неодмінним атрибутом були і стрибки через вогонь. Закохані міцно бралися за руки і стрибали через вогнище. І якщо при цьому вони не роз”єднували рук, то, за давньою прикметою, неодмінно мали згодом одружитися, адже сам вогонь їх поблагословив.
Старші люди на Купайла не веселилися, а збирали цілющі трави, бо за повір”ям цього дня вони найбільше наповнені космічною енергією. А важливим атрибутом завершення свята була і залишається зустріч сонця. З появою перших променів люди зразу ж бігли до води, щоб скупатися, якщо водойми поблизу не було, то купалися у вранішній росі, аби хоч так набратися вранішньої енергії сонця. На завершення Гордана зазначила, що в різних регіонах традиції Купайла дещо відрізняються. Також, за її словами, дуже шкода, що у зв”язку із зміною церковного календаря зараз намагаються відтворювати це свято не 21-22 червня, а на два тижні пізніше. В такому ж випадку воно ніякої сили немає.
Тетяна Богуцька
На фото – рідновіри святкують Купайла
Фото з архіву тернопільської громади «Сварга»
