Будки на «сьомому кілометрі» в Одесі розташовані так близько, що ситуація заздалегідь запрограмована на конфлікт. Роздалися крики серед торгашів. У повітрі зависла лайка. Щоб втекти від виниклого конфлікту, ми з подругою пішли геть. Здалеку ще було чути крики та образи хамовитих жінок, але нас тішило, що це вже позаду. Принаймні, ми так думали. Не встигли ми оговтатися від минулого шуму, як за кілька десятків метрів нас чекало те ж саме. Куди подітися від шуму та сварок ми не знали, і придбати щось у цих крикунів було неможливо.
З’явилася думка просто піти, але зробити цього ми не могли. Вирішили просто пройтися рядами та пошукати тихішої місцини. Згодом крики натовпу стихли і залишилися лише вигуки продавців і звичайний базарний гул. Ми проштовхувалися крізь натовп у бажанні знайти те, що шукали. Вибір був величезний.
З часом вибрали те, що підходить найбільше і поштовхалися у напрямок автобусу, маршрутки чи ще чогось, що довезе нас до наступної станції. Ходити вже було несила. Маса людей на зупинці чекали на свій транспорт, як і ми. Довго стояти не довелося, з кількома особами проштовхалися у жарку та майже заповнену маршрутку і попрямували… Кудись ми поїхали, а разом із нами ще півсотні одеситів.
Оксана Ботюк
Фото з відкритих джерел
Лайливий «сьомий кілометр»
