Як живе наша молодь у Штатах

20.06.2013, 10:22
233 Переглядів

Нещодавно познайомилась з американським українцем. Віталій Перець народився і виріс на Тернопільщині, але вже багато років живе у США, в місті Детройт (штат Мічіган). Там навчається, працює і має багато друзів-українців.
– Мій батько виїхав в Америку ще у 1996-му році, а нас з мамою забрав до себе у 2005-му, – почав свою розповідь Віталій. – Тож у дев”ятий клас я пішов вже там, але до української школи. Це була приватна католицька школа, що фінансується коштами тамтешніх українців. Спочатку було дуже нелегко, але підтримка земляків допомогла подолати перехідні труднощі. І емігрантів старої хвилі, і тих, які приїхали впродовж останніх років. До речі, остання хвиля є найчисленнішою за всю історію еміграції.
– Віталію, а чим теперішні емігранти відрізняються від емігрантів старої хвилі?
– Третя хвиля емігрантів, яка почалася підчас Другої Світової війни, це були здебільшого переселенці з західної України, які не визнали радянської влади, і яка б їх просто знищила тому, що вони вели боротьбу за незалежну українську державу. Саме ця хвиля зробила найбільший внесок у становлення і розвиток української громади за кордоном. Ці люди знали, що приїхали до Америки назавжди, тому розвинули активну діяльність – розпочалося будівництво українських церков, шкіл, створення українських організацій. Теперішня хвиля емігрантів уже не є політичною. Це в основному люди, які їдуть на заробітки. Проте більшість з них також уже не повертається додому. Молодь же можна розділити на тих, що приїхали з батьками, і на тих, що емігрували самі. Більшість молодих, які приїжджають з батьками, починають навчання в школах, вступають до вищих навчальних закладів. В нашій компанії виключно всі спілкуються українською, хоча в інших компаніях молодих емігрантів мовою спілкування буває і англійська.
– А як щодо зберігання українських традицій?
– Теперішня молодь, якщо розібратися, не дуже знається на українських традиціях ,тому ми й зберігаємо їх не надто ретельно. Святкуємо, приміром, Пасху в храмі, Різдво з сім’ями чи з друзями. Новий рік останнім часом популярно зустрічати в ресторанах ( є там, до речі, такі заклади з українськими кухнею і музикою, які користуються великою популярністю. Також щороку проводяться різноманітні заходи з нагоди таких дат, Не забуваємо і про Шевченківські Дні, День Незалежності України. Це ті основні дати, які відзначає українська громада. Маємо ще одну організацію – «Нова хвиля», членом якої є і я. Головна її мета – допомогти новоприбулим українцям адаптуватися у американському суспільстві.
На День Незалежності України українці в Америці організовують пікніки, проводять маленькі фестивалі народної творчості. В пам’ять про Чорнобиль показують фільми, читають доповіді. Зазвичай це відбувається в українському культурному центрі. Також святкуємо День матері. А на цьогорічний старий Новий рік «Нова Хвиля» організувала справжній бал, все було дуже цікаво і красиво.
– А як там діє українська церква?
-Всі церкви які знаходяться зараз на території Америки були споруджені емігрантами старої хвилі. Найпоширенішими на території Сполучених Штатів є греко-католицькі храми, але є і православні, які також відіграють значну роль в житті української громади. У Детройті, де я живу, знаходяться шість греко-католицьких церков. При них створено молодіжні групи, які гуртують українську молодь. Кожної п’ятниці відбуваються зустрічі молоді із священиком. Також існує суботня школа, де викладають п’ять предметів: українську мову, культуру, літературу, історію та географія. Розмовляти англійською там заборонено, а знання української є обов’язковим. Школа ця дає дуже багато, особливо клас культури, який суттєво збагачує знання про все, що пов’язано з культурою України.
Щоб не розгубити свою українськість і національну свідомість, нам там треба докладати чималих зусиль. Та тішить те, що молодь небайдужа до рідних традицій та звичаїв, до своєї віри, до всього, що відбувається в Україні. є не байдужою до свого звичаю, своєї віри, всього, що відбувається на батьківщині. Мені ось двадцять два роки. Я анітрохи не шкодую, що переїхав до Америки. Проте ніколи не забуваю, ким є насправді, тож у серці живу рідною Україною.
Розмовляла Ольга Додик
На фото – американський українець Віталій Перець
Фото автора

20.06.2013, 10:22
233 Переглядів