Продовжуємо публікувати відповіді на запитання – «Якими бачаться вам здалеку нинішні президентські вибори в Україні?» – що з ним ми зверталися до колишніх тернополян з різних куточків світу. Сьогодні своїми думками ділиться Наталя Чернецька з канадського Торонто.
– Вибори… Вибори… Всі на вибори… В голові – каша від каруселі облич кандидатів. Кого не спитаєш, «а що ти думаєш з цього приводу?», кожного разу почуєш іншу відповідь – скільки людей, стільки й думок… Часом дивуюся, що люди, котрі давно живуть далеко від України, все ще відчувають свій безпосередній зв’язок з нею і розуміються ( чи принаймні прагнуть) на процесах, які там відбуваються, і щиро вболівають, коли там погано, складно, важко… А я на своїй роботі в основному стикаюся з нашими земляками, а ще з нащадками тих, хто приїхав сюди ще на початку минулого століття. Тобто українцями, вже в другому чи й третьому поколінні народженими в Канаді (язик не повернувся сказати на чужині – ця чужина давно вже стала рідною). Цікаво з ними говорити. Приємно дивує те, що майже всі вони розмовляють українською, свого часу відвідували суботні українські школи, знають історію і культуру народу, від якого походить їхнє коріння, жваво цікавляться життям в Україні і всім, що там відбувається. Виборами – також, дехто навіть поїхав в якості офіційних спостерігачів від Канади.
Завдяки Інтернету світ став маленький і доступний в плані інформації, знай лише, як ту інформацію сприймати і «обробляти». А інформація тим часом надходить різна, тому не так то воно і просто відсіяти чисті зерна правди від бруду і брехні, особливо коли та брехня дуже майстерно замаскована під правду. Макіавеллі, Геббельс, Ніцше… та й куди без Фрейда… Всі можливі принципи впливу на людську психіку – ось основи тієї диявольської пропагандистської машини.Дуже багато тутешньої публіки (українців в тому числі) дивиться російське телебачення «оттуда» (тепер це не проблема, супутники працюють), а там така «потужна» пропаганда, що і стабільну психіку порушить. Та й деякі українські канали грішать «пропагандистськими штучками» замість інформаційної аналітики. Тому вистачає ще й людей, котрі клято зациклені на минулому, спантеличені сьогоденням, а ще переконані (бо наслухалися «правди» з телевізора), що їх думка є істиною в останній інстанції, тож не бажають навіть задуматися і проаналізувати те, що бачать і чують. Втім,треба, мабуть, мати сталеві нерви, залізобетонну психіку і аналітичний склад розуму, щоб все це«перетравлювати». Далеко не всі можуть, на жаль. Але треба вчитися, іншого шляху немає. Забороняти – не метод, це лише спричинить до потреби цю заборону обминути і тоді все обернеться «з ніг на голову».
Нинішнє покоління молоді не зашорене в своїх поглядах. А от наше покоління і покоління наших батьків, народжені і виховані в умовах «совка» з менталітетом «аби хліб та спокій», вразливі до обіцянок отих «бывших-страстно-желающих» залишитися у владі, тож на них легко купитися, особливо «голодному». Свобідного вже так легко не купиш, мислення інше…. От і застосовують свої пропагандистські штучки. Добре б вам про це пам’ятати, коли будете обирати того, від кого буде залежати життя дітей і онуків. Дбати про могили пращурів – похвально, пам’ятати про живих бабусь і дідусів – чудово, вони піклувалися про нас, коли були молодими, але думати треба про майбутнє – що ми залишимо тим, хто прийде після нас. Зробимо все так, як треба, то і могили будуть доглянуті, і бабусі-дідусі забезпечені, і ми не ображені. А ми чомусь постійно забуваємо, що життя надто коротке, і залежно від того, що ми збудуємо сьогодні, те будуть «споживати» наші нащадки завтра.
Моя особиста суб’єктивна думка: Україні потрібна людина з неординарним мисленням, не «гвинтик» системи, якому відомі всі ходи і лабіринти влади, і який «впишеться» в систему і буде робити те саме, що і «папєрєднікі». Таке уже було. Потрібна людина з новим мисленням, з яскраво вираженими якостями лідера, харизматична і освічена. Тішить те, що більшість моїх знайомих такої ж думки. На них не діє магія пропаганди як то: «кандидатів багато, а Президент один», чи «тільки я зможу пАбАроти кАрупцію і зупинити зубАжіння українців», чи «тільки я побудую нові дороги» і тому подібне. Але на багатьох ці обіцянки все ще діють як мантри. Як казала моя бабця – «обіцянка-цяцянка, а дурному радість», а бабця моя була дуже мудрою жінкою. Маю велику надію, що ці вибори зметуть все старе і принесуть в Україну ті зміни, на які ми всі чекаємо і сподіваємось. Треба тільки дуже добре думати зараз, бо потім буде пізно дерти волосся на голові, не допоможе.