Починаючи з 2006 року, коли в українських медіа утворився вільний ринок джинси та постала «рівність корупційних можливостей», жодна помітна політична сила чи поважний кандидат не відмовляється від нагоди обманювати своїх виборців, розміщуючи приховану рекламу у медіа. Розбещені загалом досить толерантним ставленням суспільства і журналістів до цього явища, політики вже настільки знахабніли, що навіть не заперечують, що промишляють джинсою, очевидно, вважаючи це «вимушеним компромісом» на кшталт голосування чужими картками. «Демократи», помаранчеві джинсують анітрохи не менше за біло-блакитних.. На всі зауваження, прохання, вимоги, заклики та ультиматуми громадських організацій та журналістських ініціатив політики або відмовчуються, або відповідають у стилі «сам дурак» – це, мовляв, журналісти продажні, ми тут ні до чого.Залежність успіху на виборах від прихованої реклами – міф, який підтримують політтехнологи та посередники, що нагрівають на джинсі свої руки. Численні моніторинги засвідчують: кількість джинси не забезпечує зростання рейтингу. На президентських виборах двоє кандидатів, що зайняли третє й четверте місце за обсягами замовних матеріалів, – Віктор Ющенко та Володимир Литвин, – зі свистом пролетіли повз другий тур. Джинса не дає бажаного для замовників результату, водночас розкладаючи й без того аномальну економіку українських медіа, корумпуючи журналістів і змушуючи аудиторію зневірюватись у них.Можливо, виборцям пора зажадати від кандидатів, щоб вони відмовились від цієї бридкої практики? І не голосувати за тих, хто купує сюжети і статті?
За метеріалами Софії Колодницької