Інтернет- виборцю це необхідно знати

17.05.2014, 09:45
121 Переглядів

Порівняно з іншими медіа, в інтернеті під час виборчої кампанії залишається значно більше непідцензурних та непродажних ресурсів. По-перше, серед інформаційних інтернет-видань набагато більше незалежних (вірніше, не залежних від бізнесово-політичних груп), по-друге, інтернет поки що не розглядають як повноцінне середовище для ведення передвиборної агітації, тому грошей на нього виділяють мало. І в цьому є певна рація, позаяк, як ми вже з’ясували в матеріалі «Як розпізнати джинсу в інтернеті», онлайн-аудиторія найменш придатна для того, щоб їй щось втюхати.Разом із тим, інтернет є первинним джерелом інформації для більшості традиційних ЗМІ, а відтак успішно проведена в онлайні маніпулятивна спецоперація може подіяти не лише на не дуже численну, полохану й прискіпливу інтернет-аудиторію, але – через традиційні ЗМІ – на масову, більш легковірну. Тому онлайн-джинса часто розрахована не так на пересічного інтернет-користувача, як на невибагливого редактора-копіпейстера чи спраглого сенсацій недозрілого репортера. Перед виборами в інтернеті починає працювати чимало нових «зливних бачків», ресурсів незрозумілого походження та з нульовою або від’ємною репутацією, призначених для поширення дезінформації та «зливів». На відміну від Wikileaks, українські «ассанжі» працюють не за ідею, а за гроші. Поширюючись за вірусним принципом, дезінформація, компромат або «злив», будучи підхоплені бодай одним поважним інтернет-виданням, миттєво поширюються інтернетом; першоджерело незабаром губиться, й видання, які передрукували фальшивку або чорнуху, підкріплюють її своїм власним авторитетом. Тому, споживаючи політичні новини онлайн, завжди пам’ятайте:  у новини повинне бути джерело. Якщо це власна інформація видання, якому ви довіряєте, воно про це напише. Якщо ні – шукайте назву джерела чи гіперпосилання на нього, переходьте туди й дивіться, звідки взялась інформація і чи є це джерело насправді першоджерелом. Інколи доведеться пройти цілим ланцюжком псевдо-першоджерел, поки докопаєтесь до місця народження новини й зможете оцінити його надійність і достовірність. Якщо цього не вдається зробити, ймовірно, це джинса.З огляду на дефіцит творчих кадрів, інтернет-видання рідше, ніж газети чи служби теленовин, отримують замовлення на виготовлення джинси, й частіше публікують готовий продукт із штабів. Часто в інтернет потрапляють ті самі «мережеві» матеріали, які поширюють у регіональних газетах (спосіб перевірки вам уже відомий). А загалом, відрізнити базгранину сезонних копірайтерів від справжнього журналістського тексту досить легко: «штабні» новини та аналітика, хоч як майстерно вони стилізовані під редакційні матеріали, відгонять прес-релізом.До речі, до політичної аналітики та публіцистики в передвиборний період також варто ставитись вельми обережно. Особливо в інтернеті, де в багатьох сайтів немає постійної штатної автури. Якщо ви загалом більш-менш орієнтуєтесь в іменах української журналістики, й раптом натрапляєте на текст невідомого вам автора, який говорить про політичну ситуацію з висоти неабиякого експертного знання, цей самородок може виявитися продуктом штабної творчості.  Хоча й тут бувають яскраві винятки. Наприклад, перед останніми президентськими виборами один маловідомий, але скандальний кандидат зумів підкупити одне не дуже популярне, але все ж помітне інтернет-видання в такий спосіб, що на головній сторінці водночас з’явилось хвалебне інтерв’ю з цим кандидатом і аналітична стаття про те, чому за нього варто голосувати, підписана головним редактором і його заступником. Утім, як ми вже знаємо, журналістське ім’я не є товаром багаторазового використання – пару разів продав, і воно знецінилось назавжди.

 За метеріалами Софії Колодницької

http://osvita.mediasapiens.ua/material/2384

17.05.2014, 09:45
121 Переглядів