«Насамперед треба знайти першоджерело і перевірити його»

24.01.2020, 11:25
213 Переглядів

 Продовжуємо публікувати несуттєво скорочений виклад  вебінару «Не ведись на фейк», що його організувала відома компанія  YouControl, і участь в якому брав наш кореспондент.  Нагадуємо, що проводили його Ольга Юркова – журналістка і редакторка з 15-річним досвідом, співзасновниця організації Stopfake, яка займається викриттям пропаганди і дезінформації в медіа, та Наталія Чорногуб – громадська діячка і GR-менеджерка YouControl. Початок публікації ви знайдете тут – https://pressclub.te.ua/novyny/olga-yurkova-vidsutnist-dzherel-ta-k/ .

 – Як перевірити достовірність джерела інформації?

   – Насамперед треба знайти першоджерело, бо може бути цілий ланцюжок, тож важливо зрозуміти, яке було першим. Далеко не в кожній новині ми знайдемо гіперлінк,але все одно треба витратити час і знайти першоджерело, навіть якщо вже купа сайтів це  опублікувала. Це може бути посадова особа, чи експерт, чи документ, треба докопатися, і якщо такого джерела немає, то краще не ризикувати. Ще треба подивитися, чи дали цю новину якісь солідні авторитетні медіа, наприклад, liga.net я можу рекомендувати, бо там завжди коректні посилання. Так от, подивитися, чи було це там опубліковане, бо такі медіа, як правило,  завжди серйозно підходять до фактчекінгу, хоча зрідка бувають проколи і в них, як от було з опублікуванням начебто заяви про звільнення Андрія Богдана. Далі треба перевірити саме це першоджерело, чи може в нього бути якась мотивація.

   Якщо це сайт, наприклад, то передусім подивіться розділи «Контакти» і «Про нас» на самому сайті – там повинні бути обов’язково вказані адреса, реквізити, хто ним володіє, пояснена політика цього сайту. Є багато сайтів, на яких немає контактів, це не є ЗМІ, вони ніде не зареєстровані, і ви не знайдете їх в жодних реєстрах – це так звані «зливні бачки», які створюють величезну кількість інформаційного сміття. Для перевірки сайту можна зайти на ресурс https://www.whois.net  – там є всі необхідні дані. Також ви можете зайти у WebArchive, і подивитися, про що писав цей сайт, коли він був створений, побачити навіть стерту інформацію, яка раніше була опублікована. Там можна перевірити, зокрема, політичні вподобання чи публікування недостовірної інформації якоїсь, як часто сайт оновлюється, про що ще і як пишуть автори, якщо їх вказано. Часу на це все  йде зовсім небагато, я, мабуть, довше розповідаю, ніж це робиться. І вся ця інформація дасть змогу зробити висновки щодо надійності джерела.

   Класичний приклад того, коли джерело насправді не може володіти якоюсь інформацією, це історія з фейком, коли маса журналістів поїхали зустрічати наших звільнених полонених. Після того, як генпрокурор Руслан Рябошапка запостив повідомлення якоїсь незрозумілої громадської діячки, в акаунті якої було вказано, що вона працює у Верховній Раді ( насправді вона була помічницею одного з депутатів ВР минулого скликання). Тобто звідки ця людина насправді може володіти інформацією про обмін полоненими, якщо в жодних відкритих джерелах про це не йшлося? Так само як і генпрокурор, який, за логікою, не входить у групу людей, які володіють такою інформацією. Поширювався цей фейк, як можна було прослідкувати, теж дуже сумнівними каналами, пов’язаними з Кремлем, з чого можна було  зробити висновок, що він «розганявся» навмисне.

   Часто у відкритий доступ також виставляють якісь документи – наприклад, указ президента про щось. В такому випадку треба бути уважним до того, чи відповідає він реальному вигляду документа, чи є там необхідні реквізити. Можна, приміром, загуглити якийсь реальний президентський указ і переконатися, що насправді він виглядає не так.

   Далі Ольга Юркова відповідає на запитання учасників вебінару, які подавалися ними попередньо.

   – Чи повинні телеканали фінансово відповідати за поширення фейків в своїх ефірах? Якою є світова практика?

   – Зараз в Україні триває обговорення Законопроекту про медіа,який включає, зокрема, і відповідальність, причому кримінальну, за намагання маніпулювати громадською думкою. І досвідчені юристи обговорюють, як же це правильно виписати в законі, адже кримінальна відповідальність – це дуже серйозна справа. Таке, приміром, може каратися позбавленням ліцензії, що у нас в Україні здійснює Національна рада з питань телебачення та радіомовлення. Але от під час виборів було чимало випадків, коли Комісія з журналістської етики скаржилася в Нацраду щодо маніпулятивних новин телеканалів, але жодного результату фактично не було. Тобто напевне цей орган поки що не є ефективним. Ну і все залежить від країни. Зараз весь світ стурбований проблемою, що так багато стало фейкових новин, і що треба щось з цим робити. У Франції вже є антифейкове законодавство. В Німеччині вже, здається,  і перша справа порушена. І це справді потрібно робити.Потрібні і штрафи, і позбавлення ліцензій. Однак дуже важливо, щоб таке законодавство не стало своєю протилежністю, інструментом тиску на незалежні медіа, щоб не можна було під виглядом протидії поширенню фейків закрити будь-яке медіа.

   – Як розпізнати російську пропаганду, руку Кремля, які методи ними використовуються?

   – Можна сказати що зараз вона стала більш вишуканою. Бо  якщо раніше це була  відверта пропаганда, і ми, українці, чітко розуміли, що це саме пропаганда, що це фейки, як з відомою історією про розп’ятого хлопчика, то зараз подібні історії почали подавати так, що українці їм цілком можуть повірити і вірять, і це найстрашніше. Ми проводили спеціальне дослідження, і сформували 18 основних міфів російської пропаганди,так от вони всі зводяться до дискредитації української державності і влади. З самого початку були історії про хунту і переворот, який начебто стався на Майдані, хоча в нас відбулися офіційні вибори, і Верховна Рада не припиняла своїх повноважень. Про те, що Україна начебто розпадається на шматочки, що та чи інша область регулярно просять про федералізацію,  що сусідні країни  претендують на окремі прикордонні області: Польща – на Львівщину , Угорщина – на Закарпаття тощо. Говорилося про начебто зв’язки влади з терористами і постійно проводилася дискредитація українських політиків. І ось тут є цікавий момент. Багато хто вважає, що ця проблема була лише за президентства Петра Порошенка, якого дуже не любила російська пропаганда. Однак зараз вона не любить і президента Зеленського, тому що для них будь-який український президент – це погано, бо для них ідеальна Україна – це така, що повністю залежить від Росії. Також, за підрахунками, кожний 9-й російський фейк стосується дискредитації української армії,нав’язується думка, що вона жорстока ( знову можна згадати неіснуючого розп’ятого хлопчика), чи що вона слабка і відступає. Ці фейки мають накопичувальний ефект, тобто якщо ви кожний день читаєте чи дивитеся про це, то починаєте вірити, що армія таки жорстока чи слабка. Те саме стосується фейків про українську церкву, яка отримала томос, але за версією російської пропаганди вона нібито несе розкол і її не визнають ніде у світі. Ще один міф – це про Україну і Захід, який нібито від нас стомився і вже не буде нам допомагати, не дадуть  черговий транш і так далі. До подібних новин треба бути дуже уважними,тому що вони можуть бути маніпулятивними.

   – Чи можна дізнатися про власника того чи іншого каналу чи сайту, або кінцевого бенефіціара, який стоїть за тим чи іншим медіа?Як ви перевіряєте?

   – Ну, по-перше, є загальновідома інформація, бо якщо говорити про топові медіа, то всі, в принципі, знають, кому вони належать, хоча офіційно вони можуть належати й іншим особам. Коли ж це не дуже відоме медіа, то я іноді користуюся сайтом https://youcontrol.com.ua/ ,забиваю там в пошуковику  назву медіа чи прізвище головного редактора –  з ключовими словами можна експериментувати – і дивлюся всі результати, які випадуть. Там є і функція щодо пошуку кінцевих бенефіціарів, й іноді вони чітко вказані.

    Закінчення – в наступній публікації.

24.01.2020, 11:25
213 Переглядів