Наталя Гамера: «Втрата фінансування через територіальну реформу не стала для нас трагічною, але…»

01.07.2021, 10:31
516 Переглядів

Продовжуємо тему «районки без районів». Те, що територіальна реформа стала новим серйозним викликом для реформованих районних газет, засвідчило і нещодавнє опитування їх керівників із шести регіонів України, проведене під час тренінгу у Дніпрі (https://pressclub.te.ua/novyny/odniyeyu-z-osnovnyh-zagroz-misczevi-vydavczi-nazvaly-problemu-obyednannya-rajoniv/). Вони назвали її основною загрозою для редакцій (після падіння доходів від реклами і неякісної роботи Укрпошти). Сьогодні про те, як живеться районці без району, розповідає керівниця однієї з редакцій Тернопільщини – головна редакторка «Голосу Лановеччини» Наталя Гамера.

    – Лановецький район було ліквідовано наприкінці минулого року, замість нього утворилися дві громади – Лановецька і Борсуківська. Перша з них внаслідок територіальної реформи втратила 2 села, а до другої одне приєдналося. Тому, якщо говорити про власне географічні межі і локацію медіа, то для нас фактично нічого не змінилося. І наші передплатники – це ті самі люди. Зараз Ланівці, разом із ще одним колишнім райцентром Шумськом, входять до складу Кременецького району, тож виходить, що на його території зараз три газети. Однак наразі ми не є конкурентами, і читачів одне в одного не забираємо, тож і тут, можна сказати, без змін. Не виникло у нас, слава Богу, і жодних проблем з приміщенням, як це трапилось у частини редакцій. Ми орендуємо його у  Лановецької міськради, і з нею укладено договір оренди на 15 років з оплатою гривня на рік, як того і вимагав Закон України “Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації”.

   А от щодо фінансування, то зміни, звичайно, є.  Бо якщо раніше були райдержадміністрація, райрада і міськрада, які на договірних умовах оплачували нам висвітлення їхньої діяльності, то було і три джерела фінансування для редакції. Сьогодні ж залишилася лише одна Лановецька громада і Борсуківська, та вони не настільки фінансово спроможні, щоб оплачувати висвітлення своєї діяльності в ЗМІ. Про Кременецьку районну раду навіть згадувати не хочу, бо не розумію сенсу її створення, якщо вона живе собі окремим від громад життям. В повній інформаційній ізоляції перебуває і так звана райдержадміністрація. Люди раніше отримували інформацію про діяльність органів влади з місцевих видань, а зараз кожна установа понастворювала сайтів. А хто їх читає? Вони хіба дбають про інформування населення? Та їм далеко байдуже!

   В результаті децентралізації наші доходи від висвітлення діяльності місцевої влади зменшилися в декілька разів. Не можу сказати, що раніше редакція отримувала від них якісь великі кошти. Так, приміром, райрада виділяла 49 тисяч на рік, але це був стабільний дохід, на який можна було розраховувати. Стільки ж коштів планувала і райдержадміністрація. Трохи більше (до минулого року) ми отримували від міської ради, бо вони мали про що звітувати перед громадою і друкували матеріали, щоб ознайомилися всі мешканці. Разом з тим, будь-яких дотацій від влади у нас не було ще з 2016-го, відколи почалося роздержавлення. Як могли, заробляли гроші самі. Тому і втрата фінансування через територіальну реформу не стала для нас настільки трагічною. Дуже гостро відчуваємо інше – не стало грошей у населення! Та сама адмінреформа в цілому проблем не вирішила, а лише створила їх ще більше, і перспективи теж незрозумілі. Відбулися масові скорочення, багато людей втратили роботу і їдуть на заробітки, тож їм не до передплати, оскільки вдома житимуть не постійно. Знизилась впродовж останнього року і зацікавленість та активність рекламодавців. Пандемія відчутно вплинула на місцевий бізнес, стабільності нема досі, і це теж впливає на фінансовий стан редакції.

   Минулорічний рівень передплати нам зберегти вдалося – яких тільки пільг і заохочень не придумували – однак ця цифра не дуже радує. Є випадки, коли на всю вулицю в селі передплачена лише одна газета, тож її носять з хати до хати, щоб прочитати і передати далі. Читати газети приходять у бібліотеку. Виходить, що люди отримують інформацію з нашого видання, але ми з цього доходу не маємо… Відіграє свою роль й інтернет. З допомогою Тернопільського прес-клубу ми три роки тому створили сайт. Наповнюємо його регулярно, але в фінансовому плані він не рятує ситуації. Основним джерелом фінансування залишається газета, тож дбаємо передусім про неї. Окрім традиційної передплати через пошту організовуємо редакційну, розносимо по магазинах, організаціях, установах, де ще залишилися працівники. Одним словом, викручуємося, як можемо. Тим часом постійно зростає ціна і на папір, і на друк, і на послуги Укрпошти, яка з партнера номер один перетворилася мало не у ворога номер один. І я не маю на увазі рядових працівників, бо політику підприємства-монополіста формують у столиці, в обласних центрах.

   Втім, зовсім не хочу ні на кого жалітися і добре розумію, що в будь-якому випадку ми повинні вдосконалюватися, вчитися всьому новому, давати якісний продукт і шукати шляхи вирішення проблем. Сьогодні важко всім, але в кожного своя ситуація і кожен шукає свої шляхи. Знаю, що в деяких районках, які залишилися без районів, розглядають можливість об’єднання з сусідніми редакціями. Однак особисто я вважаю, що поспішати з таким не варто. Навіть з самими об’єднаними громадами ситуація ще не стабільна і не до кінця зрозуміла в перспективі. Тому через якісь поспішні кроки газету, навпаки, можна втратити. Тому поки можемо, будемо триматися! Це вже якби настала зовсім критична ситуація, коли кошти на нулі і жодних самостійних перспектив, тоді можна про таке говорити. Але я – оптимістка і налаштована позитивно. Тож прагну втримати наш «Голос…» ще довго, бо дуже не хочеться втрачати набуте за багато років. Тим більше, що час відкриває нові можливості.

На фото – Наталя Гамера

01.07.2021, 10:31
516 Переглядів